Вітаю, любі!

Роман, " Ябуду кохати тебе вічно"— оновлено!

Уривок.

— Отож, Златославо, познайомилися ми з тобою ще у 1345 році. Я їхав верхи і раптом почув крики з бурхливої ріки. Кинувся туди й побачив, як тебе несе течія. Не роздумуючи, кинувся за тобою. Я витяг тебе, і довго не міг заспокоїти та зігріти... — чоловік зітхає. — Ти тоді була трохи молодшою, ніж зараз. Тобі було дев’ятнадцять.

— Але я такого не пам’ятаю, — спантеличено кидаю, адже ця розповідь звучить для мене не більше як вигадка.

— Звісно, не пам’ятаєш, Златославо, дев’ять століть пройшло з тієї пори, — погоджується чоловік.

Я нервово ковтаю. Слова чоловіка знову звучать нереально.

— Болеславе, ви себе чуєте? — нервово перепитую. — Це ж стільки часу... А ви? Невже ви жили усі ці дев’ять століть? Якщо так, то чому? А я? І що тоді було зі мною?

Книга тут...

♥️♥️♥️

aL6h-HEx — Мажорка із села.

Приємного читання та мирного неба!!