Я обожнюю старі книги. А ще обожнюю відкривати нових письменників, які ми злочинно забули.
Зізнаємося, всі ми ненавидимо совок і це виправдано. Це доба русифікації, гонінь, абсурду, жорстокості, розстріляного відродження та втратою національної ідентичності. Проте, попри нескінченні цензури та страх отримати прикладом по потилиці за криве слово в сторону "партії", українське завжди намагалося пролізти як квітка серед гострих бур'янів.

Прагнення до свободи в нас не відняти це вже точно. І в ті часи, письменники мали небагато: або бути ярим комуністом і твої книжки друкуватимуться як гарячі пиріжки, або не зраджувати собі й бути шпійоном, вміло обходячи цензуру, писати і писати про наше українське. Звісно, читати літературу радянських часів потрібно вміти і відноситись до неї критично. Ти мусиш бути кротом, який потрапив у ґлей, щоб знайти там черв'яка. Проте, це того варте.

Зрештою, Шевченка та інших теж тоді друкували, хоч і криво і цензуровано, змінивши суть їхньої творчості,( за Шевченка окрема тема, який тусувався де тільки міг по російській імперії) але ж ми від них не відмовляємось. Ми маємо зберегти всі уламки нашої творчості і я цим почав займатися.

Цікаво вам було б почути мої думки, стосовно пошуків перлин серед літературного гуано совка?