А що робити, коли ті, кого ми вважаємо найближчими, кажуть: “Твої книги нікому не потрібні”?
Підтримка від оточення — це те, чого так часто бракує письменникам. Не кожному пощастило мати друзів чи родину, які розділяють твоє бачення світу й творчості. І тоді замість теплих слів ми чуємо сумні фрази: “Навіщо ти пишеш? Це марно”.
Але правда зовсім інша. Кожен текст, який народився у твоїй голові й став твором, має право на існування. Він уже цінний хоча б тим, що ти його створив. І обов’язково знайдеться той, хто оцінить його так само високо, як ти сам.
Критика — це інструмент розвитку. Вона допомагає побачити слабкі місця й зробити текст сильнішим. Але є різниця між конструктивною порадою “ось тут можна поправити” і беззмістовним “не пиши, бо мені не подобається”. Перше це крок уперед. Друге лише спроба зупинити тебе.
Я хочу звернутися до тих, хто досі вагається. Хто відкладає свої рукописи в шухляду, бо боїться осуду. Не дозволяйте чужим словам стати вироком. Навіть якщо хтось каже, що у вас виходить погано — це лише одна думка. Потрібно почути кілька різних голосів, і тоді робити висновки.
Творчість — це завжди ризик. Але саме цей ризик робить нас живими.
Розкажіть у коментарях: чи відчуваєте ви підтримку від близьких, коли пишете? Чи, можливо, справжня підтримка приходить від читачів, які знаходять у ваших словах себе?
12 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиНіколи ніхто не підтримував з близьких. Так, було хтось з друзів поцікавиться та й все.
Але то не зупиняє. Благо з'явився інтернет і понеслося. Якщо ж мільйона знайдеться один поціновувач і то вже добре
Я вже влітку робила на цю тему блог, не хочу повторюватись. Але я тут в значній мірі через підтримку вчителя літератури в шкільні часи і деяких друзів. Хоча одна з подружок прямо сказала- не присилай мені свої книжки, читати не буду, мені твій стиль і теми не подобаються. Хто зна, як би я зреагувала б, якби одночасно з нею не було тих, які не могли дочекатись, поки напишу щось нове...
Люди різні, я розумію, що одним цікаво одне, іншим - інше. Це нормально. Але якщо не цікаво нікому, то це вже дзвіночок...
А якщо читачі підтримують... Це так мотивує) Але головне все-таки - у голові автора.
У мене також першим поціновувачем була мама. Ще зі школи. Ще тоді вона говорила мені: "Кому не подобається, хай зробить краще". Дякую їй. Я взагалі не переймаюся чужою думкою, особливо деструктивною. Я знаю, що я хочу донести. І мені цього досить. Поважаю творчість інших. Особливо - дітей. Не слухати нікого, і своє робити! Вчитися, звичайно. Рости. І розуміти - немає меж досконалості; і немає нічого досконалого (Маленький принц). Успіхів вам!
Не скажу, що мене підтримують геть усі близькі, але такі люди є. Мій добрий друг і, головне, мама — років п’ять тому вона прочитала мою першу пробу пера й похвалила її. Власне, тому я й тут.
Тому мені важко, якщо чесно, сказати, що б я робив, якби перші відгуки були негативними. Але зараз я щиро вважаю, що навіть без підтримки треба намагатися йти вперед (знаю, звучить трохи пафосно). Проте мені дуже подобається ідея, що інтернет пам'ятає все, і в теорії — навіть якщо щось «не вистрілить» зараз, це може статися через багато років. Власне, таке бувало і з відомими нині письменниками в інші епохи при тому, що їм без соціальних мережах було значно складніше.
Тому не здавайтеся, тримайтеся обраного шляху!
Як я вас розумію! Дуже часто в моїй голові виникають такі самі думки… Насправді дуже складно, коли немає підтримки. З мого оточення ніхто навіть не знає, що я пишу романи, — це моя велика таємниця. Можливо, якби це був інший жанр чи тип історії, я б і розповіла, а так зовсім не впевнена, що мене зрозуміють.
Тому зараз я пишу насамперед для себе. Це стало моїм маленьким затишним світом і приємним хобі, яке рятує. Бажаю вам знайти «своїх» відданих читачів і море щирих коментарів!
Що робити? - покласти на сторонню думку величезний болт))) завжди так роблю
Ксенія Мун, Дякую)))
Та завжди знайдеться той кому не сподобається. І комусь сподобається. Ну звісно є тренд, є попит і щось подобається більшості. Ну це таке
Марко Левчук, Тут головне, щоб автор не дивився на такі аспекти. Завжди найдеться свій читач)
Думаю в багатьох так - абсолютно ніхто не підтримує. Та байдуже... натхнення не чекає схвалення рідні, воно просто є, і втримати його всередині не реально.
Ксенія Терещенко, Краще і не скажеш ☺️
Мила моя, я чую це кожен день, і навіть гірше))) Пиши, тому що ти це любиш))
Аліна Чуйко (Hunter), Ага))) =_=
Мої рідні знають та ні підтримки ні негативу не має. Байдужість. Навіть не знаю що краще...
Анастасія Ешер, Ну це не очікувано... напевно правельно так, як вам комфорно, або ж хоча б не погано.)
Мої рідні не знають, що я пишу. Колись знали, що пишу вірші, а от про романи ні.
Вілена Озерська, Думаю ви розумно вчинили, треба робити так як комфортніше впершу чергу для вас. Дякую, що розповіли)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати