А що робити, коли ті, кого ми вважаємо найближчими, кажуть: “Твої книги нікому не потрібні”?
Підтримка від оточення — це те, чого так часто бракує письменникам. Не кожному пощастило мати друзів чи родину, які розділяють твоє бачення світу й творчості. І тоді замість теплих слів ми чуємо сумні фрази: “Навіщо ти пишеш? Це марно”.
Але правда зовсім інша. Кожен текст, який народився у твоїй голові й став твором, має право на існування. Він уже цінний хоча б тим, що ти його створив. І обов’язково знайдеться той, хто оцінить його так само високо, як ти сам.
Критика — це інструмент розвитку. Вона допомагає побачити слабкі місця й зробити текст сильнішим. Але є різниця між конструктивною порадою “ось тут можна поправити” і беззмістовним “не пиши, бо мені не подобається”. Перше це крок уперед. Друге лише спроба зупинити тебе.
Я хочу звернутися до тих, хто досі вагається. Хто відкладає свої рукописи в шухляду, бо боїться осуду. Не дозволяйте чужим словам стати вироком. Навіть якщо хтось каже, що у вас виходить погано — це лише одна думка. Потрібно почути кілька різних голосів, і тоді робити висновки.
Творчість — це завжди ризик. Але саме цей ризик робить нас живими.
Розкажіть у коментарях: чи відчуваєте ви підтримку від близьких, коли пишете? Чи, можливо, справжня підтримка приходить від читачів, які знаходять у ваших словах себе?
33 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиПоки не буде визнання рівня Стівена Кінга, Агати Крісті, Дена Брауна, Іларіона Павлюка чи наприклад Джорджа Оруелла, я б не переймався підтримкою родичів або читачів. :)
Юлій Череп, ❤️❤️❤️❤️
Мама мені якось сказала: «Ти пишеш якусь балетристику». Ну і ок, на високу літературу я наче й не претендую. Але потім вона згадала прізвище донцової (з малої літери зі зрозумілих причин) у контексті моєї творчості - і оце було вже капець як образливо)))) Щоправда, мабуть, щоб згладити кути, додала: «Але цікаво»
А от сестра, навпаки, високо оцінила.
Але відтоді думка рідних мене не дуже цікавить. Тим більше деякі теми, які я піднімаю у своїх історіях, точно перебувають далеко за межами їхньої зони інтересів)
Анастасія Пармська, Дякую ❤️
Живу з людиною, яка завжди все критикує, і якій завжди все не подобається. Ну, і звісно ж, їй не подобається те що я займаюсь письменництвом. Хоча ніби вона вже трохи змирилась з тим. Але раніше від неї часто можна було почути: "нашо ти пишеш", "зараз все одно вже ніхто не читає", "краще б зайнялася чимось корисним", "скільки ти ше збираєшся витрачати дарма свій час", і тп і тд. І навіть якщо з цього нічого не вийде, то яка їй різниця чим я займаюсь, якщо мені це подобається і приносить задоволення.
Віра Верес, Ой тсільки болю в цих слова. І справді, якщо не вийде чому переживати? Тримайтеся не знаю які краще підібрати слова... ви молодець що навіть по при постійні доріканя не здаєтеся. Для мене написаня книг це новий подих в задушливій буденості. Думаю для кожного автора якій створює світи все або так само, або щось схоже. Тому творіть і витворяйте головне, щоб від цього отримували задоволення
Та близьким на справді зовсім всеодно. Вони і зараз на це дивляться не інакше як на якусь мою, не зрозумілу гру. Хоча отримую вже проценти з двох романів.
Старший брат на приклад, вчора, заявив, що о, так твою книгу тепер можна купити у фізичному вигляді. Так, навіть дві(не реклама). Особливо моїм важкий перехід. Я 7 років працював кухарем, шефом, де ти робиш щось руками. А тут війна, інвалідність, візок. Я рік тільки адаптувався до того що з цим вже ніц не зробиш. Так от на тлі цього, багато часу, де є тільки тексти, історії, в які я поринаю з головою. І це хобі, перетворилось на працю. І звісно... мені це подобається, а ніж то пекло на кухні. Та ось іронія... мої рідні того не розуміє...
Михаил Шиповский, Всього ахаха ви як друкарська машинка ❤️❤️❤️
Мої близькі в принципі знають, що я пишу, але не знають що і де я пишу (або роблять вигляд, бо я якби не під псевдонімом викладаю)
Анастасія Газе, Думаю це можна назвати найкращій варінат))
Я для себе вирішила, що ніхто з мого оточення не знатиме, що я пишу. Крім чоловіка, на якого виливаю тонни позитивних і не дуже емоцій від цього процесу. Ну і був ще один виняток, коли довірилася людині, але отримала не зовсім зрозумілу мені критику. А так, дякувати Богу, є читачі, незнайомі люди, і прості слова "чекаю на продовження" важать набагато більше чим фальшива підтримка людей, які нібито і рідні, але хто знає, що насправді думають.
Лєна Міле, ❤️❤️❤️
Дуже важлива тема ❤️ Мені здається, іноді підтримка приходить зовсім не від тих людей, від яких ми її найбільше чекаємо. І саме читачі, яких ти ніколи не бачив у житті, можуть одним коментарем дати стільки тепла й бажання писати далі )) А чужа думка точно не має ставати причиною відмовлятися від того, що любиш. Головне — знайти своїх читачів ❤️
Талія Верес, Стільки правельним слів ви озвучили. Так декілька слів від невідомого читача можуть окрилити і дати таку кількість енергії. Тоді як близьки не завжди можуть підібрати ті слова що хочеться почути...
Мої друзі, переважно, такого не читають. Їм, здається, не дуже цікаво підтримувати друзів у їхній творчості.
От якби я викладала свої історії під якимось корейським ніком, наче це переклад популярного корейського автора, — тоді, мабуть, читали б. Або якби писала про чоловічі одностатеві стосунки — думаю, інтересу теж було б значно більше.
Але є одна людина, яка, можливо, й не все читає, зате підтримує мене. І це насправді дуже багато значить.
Наталія С Шепель, І справді підтримка для нас мінливих творчих душ дуже важлива. Цікаві у вас друзі і смаки в них незвичні))
Іще б хотів би мабуть додати. Мабуть виходячи на такі платформи доцільно запатентувати авторське право на твір, зробити це можна і самостійно шляхом подачі заявки та оплати держмита ціна там не велика від 200-300 грн.. https://ukrpatent.org/uk/articles/copyright-derzhmyto-zbory-rekvizyty
Щоб не було такого що якийсь Сін з Китаю чи Рамін з Індії візьме перепечатає ваш текст переведе на свою мову і закине на свої площадки такі тіпа як Букнет-сі або переведе англійською та продасть НБО чи Нетфліксу як серіал. Або ж хтось перепичатає ваш Роман як текстовку, переведе на англійську і закине на Амазон як інтелектуальний товар і буде отримувати з вашої історії прибуток від продажу цифрової книги...
MaXrelax, Супер дуже доцільне уточнення ❤️❤️❤️
Ніколи ніхто не підтримував з близьких. Так, було хтось з друзів поцікавиться та й все.
Але то не зупиняє. Благо з'явився інтернет і понеслося. Якщо ж мільйона знайдеться один поціновувач і то вже добре
Ирен Нерри, ❤️❤️❤️
Так, критика близької людини має велике значення! От мене колишня не підтримала, більше того розкритикувала типу нафіга воно тобі... ну я і закинув свої книги і мрію їх написати. А сторонні люди, навіть незнайомі повністю, можуть навпаки тебе підтримати.
MaXrelax, Цікава думка, що до на зло нічого комусь робити. Я більш злобна в цьому плані)). Та що до успішності розсудить тільки читач. ❤️❤️❤️
Мені кажуть що я гарно пишу, але треба прибрати слеш , жостокість бо вони таке читати не зможуть (і слава богу)
MaXrelax, Чого ненавмисна?
Я довго мовчала і не говорила чоловіку, що почала писати. Він знав що колись давно в дитинстві я писала твори, але не міг подумати що в 30 мені стукне в голову знову писати))) Але коли йому сказала про це , то він мене підтримав, хоча прочитав тільки два розділи на більше його не вистачило( він у мене не з тих хто любить читати).
Аліна Чуйко (Hunter), ❤️❤️❤️
Рідним взагалі важко сприймати тебе в новому амплуа. Ти ніколи не писала і раптом пишеш? Ну, певно, щось таке собі... не хочу витрачати свій час на це. Вислухаю, підтримаю, але читати не буду. Якби я розраховувала на рідних - дотепер ніхто би й сторінки не прочитав. Тож дякую Букнету))
Дієз Алго, Ось це правда більшості, інколи рідні можуть і не бути проти, але і не за. Добре що в нас є платформа із близькими подуху авторами❤️
Підтримка дуже важлива ❤️❤️❤️ Не знаю чи я наважилася б почати писати, якби не підтримка рідних
Ніка Річ, Згодна це важливо та в тих хто її не має повинен все одно спробувати писати)
Дуже приємно коли підтримка існує, і в мене вона є, за що я безмежно вдячний ❤️ Але я писав би і без неї, бо насамперед це потрібно мені (❁´◡`❁)
Бажаю вам отримати підтримку та великого натхнення здійснити плани (´▽`ʃ♡ƪ)
Кіт Анатолій, В мене вона теж є, та я вирішили підтримати тих хто такого щедрого подарунку долі не має. )
Я зовсім випадково почала писати свою першу книгу. До цього навіть не думала, що колись буду щось писати. Просто якось почала — і в результаті написала. Потім прочитала й подумала: а начебто й непогано вийшло.
Попросила прочитати синів, подруг, близьких. Але з читанням якось не склалося: прочитала лише одна подруга, а сини сказали, що зараз не будуть, може, потім… коли-небудь.
Тому я й вирішила зареєструватися тут і викласти свою першу книгу — хотілося почути думку людей, які мене зовсім не знають. Бо коли оцінюєш себе сама, ніколи не знаєш, що саме спрацювало: надмірна самокритичність чи, навпаки, віра у свій «власний геній».
Після публікації почитала коментарі й зрозуміла, що, здається, не все так погано. Щось у мене таки виходить. Так і пишу далі свої іронічні детективи.
Наталя Дотепчук, Золоті слова ви все вірно вчинили. Надіюсь хтось побачить це і також наважиться ❤️
Як я вас розумію! Дуже часто в моїй голові виникають такі самі думки… Насправді дуже складно, коли немає підтримки. З мого оточення ніхто навіть не знає, що я пишу романи, — це моя велика таємниця. Можливо, якби це був інший жанр чи тип історії, я б і розповіла, а так зовсім не впевнена, що мене зрозуміють.
Тому зараз я пишу насамперед для себе. Це стало моїм маленьким затишним світом і приємним хобі, яке рятує. Бажаю вам знайти «своїх» відданих читачів і море щирих коментарів!
Мері Вейв, Правельно робите, що йдете вперет по при все. Думаю найвідоміші письменники не були б відомими, як би не мали впертість та завзяття. А підтримка повинна бути впершу чергу в середині себе.)
Не скажу, що мене підтримують геть усі близькі, але такі люди є. Мій добрий друг і, головне, мама — років п’ять тому вона прочитала мою першу пробу пера й похвалила її. Власне, тому я й тут.
Тому мені важко, якщо чесно, сказати, що б я робив, якби перші відгуки були негативними. Але зараз я щиро вважаю, що навіть без підтримки треба намагатися йти вперед (знаю, звучить трохи пафосно). Проте мені дуже подобається ідея, що інтернет пам'ятає все, і в теорії — навіть якщо щось «не вистрілить» зараз, це може статися через багато років. Власне, таке бувало і з відомими нині письменниками в інші епохи при тому, що їм без соціальних мережах було значно складніше.
Тому не здавайтеся, тримайтеся обраного шляху!
Олексій Цапович, Супер, чудові слова підтримки. Надіюся хтось почує ці слова і так наважиться зробити цей перший крок. Як колись зробили всі ті, що зібралися тут))
У мене також першим поціновувачем була мама. Ще зі школи. Ще тоді вона говорила мені: "Кому не подобається, хай зробить краще". Дякую їй. Я взагалі не переймаюся чужою думкою, особливо деструктивною. Я знаю, що я хочу донести. І мені цього досить. Поважаю творчість інших. Особливо - дітей. Не слухати нікого, і своє робити! Вчитися, звичайно. Рости. І розуміти - немає меж досконалості; і немає нічого досконалого (Маленький принц). Успіхів вам!
Ольга Инка, Які теплі слова. Підтримую і навіть те що маленький принц є досконалістю. )
А якщо читачі підтримують... Це так мотивує) Але головне все-таки - у голові автора.
Ольга Инка, І правді коли читачі підтримують це окриляє)
Я вже влітку робила на цю тему блог, не хочу повторюватись. Але я тут в значній мірі через підтримку вчителя літератури в шкільні часи і деяких друзів. Хоча одна з подружок прямо сказала- не присилай мені свої книжки, читати не буду, мені твій стиль і теми не подобаються. Хто зна, як би я зреагувала б, якби одночасно з нею не було тих, які не могли дочекатись, поки напишу щось нове...
Люди різні, я розумію, що одним цікаво одне, іншим - інше. Це нормально. Але якщо не цікаво нікому, то це вже дзвіночок...
Аліс Веро, Дзвіночок, але якщо думок було багато. А то близьке оточення може просто говорити, що все погано навіть не читаючи. По одній простій причині, вони не вірят в тебе, або не хочуть вірити. Критика важлива і сприймати треба її нормально, бо поіншому не буде прогреса. Але просто пмригнічення і кртика різні речі.)
Мама і тато досі назнають що я пишу книги і іноді продаю на амозоні не росповідала .Сестра знае і пітримуе
Bogdana reider, Головне, що у вас все такиє підтримка. І те що ви вже доросли до того, що навіть продаєте свої твори достойна високої похвали. ТАк тримати)
Мені пощастило, я отримую підтримку мами і захопленя свої дітей. Але все одно хочу подякувати вам за тикий важливий пост, сповненний розуміння і тепла!
Зодча Тіней, Надіюся, що це побачать ті, хто зараз самотній і невпевнений. А вам дуже повезло). Дякую що завітали.
Я більше 8 років писала яой на одному широко відомому у вузьких колах сайті з фанфікшеном. Ой, скільки було мови серед друзів і сім'ї... Тому для всіх, окрім найближчих, знання про публікації там (а де - вони і того не знали) закінчувалися черговим віршем, навіть не фандомним. До речі, фанам "Темного дворецького", якщо ви ще існуєте, окремий привіт)
Зараз про мої потуги знає тільки чоловік, але я не даю йому читати, ще де образиться, що моя "романтика" занадто романтична) Тому, фактично, я повністю залежу від думки читачів. І це трохи викликає журбинку, бо коментарі пусті.
Вдячна вам за гарний блог з можливістю понити і зловити ностальгію)
Ольга Лукіна, Важливо знати, що ви не одні таки. А читачі зазвичай підтримують мовчки)) Такі вони наші любимі мовчуни.
Мої близькі позитивно ставляться до моєї творчості, з розумінням. Але мені якоїсь аж прям підтримки від них не треба. Не засуджують, не дорікають - і добре. В першу чергу я пишу для себе. Я люблю це. І ніхто мене з цим не зупинить.☺️ А от від читачів дійсно приємно отримувати підтримку, бо вони ж читають, показують, що книга зачепила.
Анна Потій, ♥️♥️♥️
Для мене головне читачі. Коти мої і так мене люблять
Марко Левчук, ☺️
Що робити? - покласти на сторонню думку величезний болт))) завжди так роблю
Ксенія Мун, Дякую)))
Та завжди знайдеться той кому не сподобається. І комусь сподобається. Ну звісно є тренд, є попит і щось подобається більшості. Ну це таке
Марко Левчук, Тут головне, щоб автор не дивився на такі аспекти. Завжди найдеться свій читач)
Думаю в багатьох так - абсолютно ніхто не підтримує. Та байдуже... натхнення не чекає схвалення рідні, воно просто є, і втримати його всередині не реально.
Ксенія Терещенко, Краще і не скажеш ☺️
Мила моя, я чую це кожен день, і навіть гірше))) Пиши, тому що ти це любиш))
Аліна Чуйко (Hunter), Ага))) =_=
Мої рідні знають та ні підтримки ні негативу не має. Байдужість. Навіть не знаю що краще...
Анастасія Ешер, Ну це не очікувано... напевно правельно так, як вам комфорно, або ж хоча б не погано.)
Мої рідні не знають, що я пишу. Колись знали, що пишу вірші, а от про романи ні.
Вілена Озерська, Думаю ви розумно вчинили, треба робити так як комфортніше впершу чергу для вас. Дякую, що розповіли)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати