Привіт, мої любі читачі!

Здається, моя заслужена відпустка мала тривати довше, але утриматися від творчості та залишити вас без нових емоцій виявилося просто неможливо. Мої герої вимагають уваги, а руки самі тягнуться до клавіатури, тому я офіційно виходжу з відпустки.

Через мою зайнятість нові розділи виходитимуть не щодня, але я дуже постараюся дотримуватися стабільного графіка — мінімум 4 глави на тиждень ви зможете читати регулярно.

Дуже сподіваюся, що ця новинка припаде вам до душі, знайде відгук у ваших серцях і залучить багато нових читачів. Для мене це надзвичайно важливо.

Маленьке попередження: це моя перша історія, дія якої відбувається в XVI столітті. Тому щиро перепрошую, якщо раптом трапляться якісь дрібні історичні чи побутові неточності.

А зараз я хочу трохи відкрити завісу та познайомити вас із фрагментом майбутньої історії:


Він поволі відштовхнувся від одвірка й зробив кілька повільних, беззвучних кроків углиб каюти, не зводячи з неї викривального, палаючого погляду.

— Ясмін Сент-Клер... — повільно, з особливою вагою вимовив він, ніби смакуючи кожне слово.

Ясмін затамувала подих, відчуваючи, як серце обривається кудись у прірву.

— Донька клятого графа Кроуфорда... — продовжив він, і на його вустах майнула тонка, хижа усмішка.

Пазл у його голові нарешті склався в єдину картину.

— Наречена самого герцога Вільяма Редкліффа, Лорда-адмірала.

Капітан зупинився за крок від неї, оглядаючи бранку з ніг до голови: її бліде, змарніле обличчя, тремтячі плечі й виклик, який досі відблиском горів у її очах.

— Оце так здобич... — прошепотів він, і в його голосі більше не було прохолоди минулих днів — лише дикий азарт і тінь несподіваної поваги. — Виходить, ти втікала від весілля з чоловіком, який керує всім флотом Англії і віддав наказ принести мою голову. І ти волієш прийняти смерть у морі поруч із піратами, аніж лягти в ліжко з герцогом...

Ясмін випросталася, збираючи всі залишки своєї гордості, й подивилася йому просто в очі:

— Тепер ви знаєте все. І що ви збираєтеся робити з цим?

Він на секунду замовк, а потім із його грудей вирвався низький, глухий смішок. Цей звук пролунав у напівтемряві каюти небезпечно й майже зловісно, змушуючи повітря навколо стиснутися. Він повільно зробив крок уперед, скорочуючи відстань до мінімуму й нависаючи над нею:

— Що я збираюся робити? — прошепотів він, і його сталеві очі спалахнули темним, хижим азартом. — Знаєш, якби я запитав поради в хлопців на палубі... або якби вчинив так, як підказує звичайна піратська логіка… я б узяв тебе силою просто тут. Зламав би твою гордість і відправив назад твоєму високоповажному герцогу.