Привіт, мої дорогі читачі! ?

Я тут сьогодні до Вас зі своєю щирою рекомендацією! Хоча, мабуть, це дивно - так гаряче рекомендувати свою книгу, але.... Я справді дуже хочу, щоб Ви дали шанс Кірі та Яну вкрасти Ваше серденько, як вони вкрали моє:)) 

Їх історія - це історія про другий шанс, про біль і надію, про самореалізацію і про кохання, яке виявилося сильнішим за роки мовчання та стіну недовіри.

✨ Перша частина - "Нагадай, чому ти" - повністю безкоштовна!
✨ Друга - "Не нагадуй, чому ти" - вперше після завершення з дуже приємною знижкою!!!

І щоб трохи змотивувати Вас - хочу опублікувати тут один з моїх найулюбленіших моментів в другій частині:

    Зрештою, я важко видихнула, розчаровано заплющила очі й уже змирилася з тим, що доведеться починати все спочатку. Аж раптом… я відчула чужі руки. Теплі, впевнені, вони швидко виправили мою незручну ситуацію, перш ніж я взагалі встигла збагнути, що відбувається.
    І, як і вранці, я одразу впізнала, хто опинився в мене за спиною. Ось тільки… розплющувати очі не хотілося. Здавалося, поки я в такому положенні – це просто сон. Солодкий, п’янкий сон, у якому можна було дозволити собі тро-о-ошечки більше.
    Тим часом руки навіть не думали зникати з моєї шкіри. Навпаки – вони повільно, майже невагомо, пестили мою шкіру міліметр за міліметром, поки не опустилися на плече, стиснувши його так м’яко, що я ледь не застогнала.
   Несвідомо я подалася назад. Ледь-ледь, але цього вистачило, щоб у наступну мить мене притиснули до гарячого тіла. Відчутно сильного, твердого, що коливалося від важкого, нерівного дихання.
   Тоді ж я не витримала. Повільно розплющила очі – й… у мене перехопило подих. Дзеркало відбивало до непристойності інтимну картину: темний, пронизливий погляд чоловіка, якого я, на жаль, все ще бажала до нестями. Мій розпалений стан. Мінімальна відстань між нашими тілами.
   Одним словом – божевілля.
   Це було чисте, нестерпне божевілля.
   Ян завмер і чекав. Чекав мого рішення. І я знала – варто мені прошепотіти хоч слово, натякнути, що слід зупинитися, і він би зупинився. Без жодних запитань, без спроб переконати мене у зворотному. Але… я нічого не сказала. Не знайшла у собі сил це зробити.
   Мабуть, усвідомлення неминучого, що відобразилося в моїх очах, стало для Яна спусковим механізмом, після якого він втратив останні залишки контролю. Тож, різко розвернувши мене до себе одним рухом, він з неприхованою жагою захопив мої губи своїми.
   І це був далеко не "просто" поцілунок. Це було щось більше. Щось нестримне. І воно виривалося назовні, нездатне більше ховатися за заборонами та страхами.
   В цьому поцілунку змішалося все: шалена туга за минулим щастям, бажання, що не знало меж, і неймовірний біль за втраченим…
   Тіло до тіла.
   Губи до губ.
   Ми губилися один в одному, жадібно досліджуючи давно знайомі, але водночас по-новому відкриті межі близькості.
   Я відчувала, як Ян стискав мене міцніше, як його пальці впивалися в мою шкіру, ніби боялись, що я знову зникну. Його подих збуджено ковзав по шиї, ключицях, змушуючи мене тремтіти в передчутті наступного руху.
  – Чорт забирай... Сонце, я так сумував, – надривно прошепотів він, перш ніж знову  потягнутися до мене за поцілунком.
   Ось тільки… Він сказав те єдине, що змогло враз повернути мене в жорстоку реальність.
   Сонце… Не я його сонце. Давно вже не я.
   Ян відчув, що я перестала відповідати, тож з тривогою почав вдивлюватися в моє обличчя.
   – Я зробив щось не так? – тихо запитав він.
   У грудях запекло від болю, від образи, від усіх емоцій, що накопичувалися всередині. А ще… Я раптом згадала його вчинок тієї ночі. І всередині спалахнув гнів в поєднанні з жахливим розчаруванням та відчаєм.

Читайте цю дивовижну дилогію вже зараз:)

*******

Традиційно запрошую у свій телеграм-канал, де я вже поділилася спойлером щодо моєї майбутньої новинки:) І всі промики відтепер також будуть лише там:)
https://t.me/Melania_AuthorsDiary

На цьому поки все:)

Мої сторінки в інших соц.мережах!)
Instagram     Facebook   TikTok