Вітаю, сонечка! 

Мирної неділі!

Спішу повідомити, що передплата на роман "Навіжена", буде діяти до кінця доби. Тому хто ще не встиг — є можливість придбати книгу за найнижчою ціною.

Анонс розділу.

Я ж віддихаю і раптом відчуваю як мені стає душно. Оглядаюся і наштовхуюся поглядом на Діану, яка заклавши руки на грудях стоїть неподалік. З виразу її обличчя розумію, що вона все бачила, нервово кліпаю та крокую до неї. Шалене хвилювання охоплює мене, адже завтра у нас весілля, і я не хочу аби вона ображалася на мене. Хоча збагнути не можу, чому вона тут. Невже щось трапилося? Зупиняюся в міліметрі й заглядаю в її засмучені зелені очі. Боюся, що вона зчинить мені зараз сцену ревнощів. Пригортаю свою кохану до себе, і не зводячи з неї погляду цікавлюся.

— Щось трапилося, моя мила?

— Нам потрібно поговорити, — сухо заявляє вона.

Від цієї заяви я весь напружуюся. Я готовий до розмов, й навіть готовий все пояснити, що до цієї дівулі.

— Ходімо, поговоримо. — пильно дивлячись на своє кохане щастя, прошу.

— Вадиме, тільки не тут, — у милих очах стільки прохання, що я не можу її послухати.

— А де? — спантеличено цікавлюся.

— Поїхали краще до мене, — раптом пропонує Діана.

Мене таке прохання страшенно напружує. Адже вже майже місяць Діана живе зі мною у моєму будинку, тому прохання поїхати до неї, страшенно турбує мене. Але відмовити їй не можу.

— Ходімо до мого кума, залишу його за старшого.

Беру Діану за руку та веду за собою. Мій кум обурюється, мовляв це підстава. Винуватець свята втікає, а він, що даремно старався? Я ж лише дякую йому та з докором кидаю, що дівулі були зайвими.

Мій кум зиркнувши на Діану міряє мене та з осудом кидає, що не вмію я ловити кайфу від життя. Я ж лише відмахуюся, що свій кайф я вже зловив, і іншого мені не потрібно.

Прощаємося з усіма і вже через кілька хвилин з малою сідаємо в машину. Я не можу витримати, і пильно глянувши на свою кохану питаю.

— Крихітко, що трапилося?

— Вадиме, не тут, — з благанням дивиться на мене Діана.

Видихнувши заводжу двигун і рушаю з місця. Доки їдемо намагаюся розговорити свою без п’яти хвилин дружину.

— Діано, невже ваш дівич-вечір вже закінчився?

— Ще ні. Дівчата, як і твої хлопці розважаються.

Не можу збагнути чому Діана пішла з вечірки. Може хтось здав, що у нас є стриптизерки, але наскільки мені відомо дівчата теж стриптизерів замовляли. Тоді про, що Діана хоче поговорити? Може про тут дівулю, що всілася мені на коліна? Нервова напруга лише зростає.

Припаркувавшись у дворі Діани підіймаємося до її помешкання. Мовчазність моєї коханої не дає мені спокою, тому коли тільки опиняємося в квартирі, одразу ловлю обличчя Діани обома руками, і пильно заглядаю в очі.

— Крихітко, ця дівка... Я занадто замислився. — замовкаю, та винувато додаю. — Пробач, що дозволив їй сісти собі на коліна...

— Про, що ти замислився? — стурбовано цікавиться мала.

— Про нас, — щиро зізнаюся, та додаю. — Про те, що ти останнім часом чимось стурбована, але кажеш, що все добре. — пильно дивлюся у коханні очі та додаю. — Вибач, будь ласка, мені самому не приємно...

Книга тут...

Приємного читання!