"Кохання не закінчується руками на чужій шиї"...

Я сьогодні трошки воюю з ChatGPT, бо щось він все не те мені робить. Тому ілюстрації аж під вечір вийшли. 

Ось з сьогоднішнього оновлення "Академії Фейлім". Допит Авенота. Опівночі продовжимо далі допитувати його, аж поки він не зізнається у скоєному.

— Ти все одно про це думаєш щоночі, Авеноте, — тепер на нього почав тиснути Мор. — Не спиш, напиваєшся вечорами тільки, щоб забутися. Розкажи нам, полегши душу.
— Про що ти, Море? — якби не тремтячі пальці Авенота, я б вирішила, що він справді нічого не розуміє, а Іда його обмовила, але ні, він нервував, а отже, був винний.
— Ти ж казав, що кохав її, — у тихому, спокійному голосі Мора відчувалася така загроза, що навіть у мене пробіг мороз по шкірі. — Знаєш, дивно. Кохання зазвичай не закінчується руками на чужій шиї.
Авенот різко зблід, його погляд, немов шалений, забігав по кімнаті, не знаючи, де сховатися. Хоч би що він казав, його реакція видала його з головою — він винен. Він — убивця.

До речі, я нарешті розписала план на всі розділи до кінця "Академії Фейлім" і вийшло всього... 28 повних розділів. Набагато менше, ніж у 1-й книзі. Взагалі я планувала 30 розділів, люблю круглі числа, але розтягувати сюжет до безкінечності не хочу. Хоча можу)))
Намагатимусь публікувати більші розділи, бо не хочу затягувати. Дещо з "Академії Фейлім" прибрала, щоб не ускладнювати сюжет, але перенесу це в наступну книгу. Так, ця — не остання. Буде ще.

Ну і раз вже я тут, то ще додам ілюстрацію до сьогоднішнього розділу "Знайти себе". Це над нею я з чатиком билася))))) Бо він вперто не хотів мені генерувати дівчинку з татом за столом у фотореалістичному стилі, це, бачте, якусь політику там порушує. Прийшлося схитрити: зробити окремі зображення і колаж з них зробити. Але мені так навіть більше подобається. :)

Тато зварив собі кави, мені чаю і покликав до столу. Додавши трохи холодної води до чаю, щоб можна було відразу пити, я сьорбнула і подивилася на тата. Він щось хоче мені сказати? Тільки б не про Крісту! 
— Як твої заняття з тітонькою Джулз? — спитав тато, а я видихнула з полегшенням. Не про Крісту! Чудово!
— Дуже добре. Я вже вивчаю різні ритуали і в мене все виходить. Ще трошки і я стану найкращою шаманкою в Сентінелі! — я весело підморгнула татові. 
— Та ти скоро станеш найкращою шаманкою у світі, сонечко! — тато мені усміхнувся, але лише губами. Очі в нього завжди були сумні. Раніше я цього не помічала, бо була мала, але зараз я все бачу і розумію. 
— Я саме так і планую.