Розділ 17.4

Довгі 4 дні ми чергували біля ліжка Таммії, чекаючи хоч якихось змін. Вона не приходила до тями, але й не вмирала. Щодня Бреннан сам ставив їй крапельниці з поживними розчинами, щоб підтримувати її життєздатність. Крапельниці допомагали Таммії не померти від виснаження та зневоднення, але привести її до тями не могли. Ми знали — це кінець. Ось тільки ми не знали, скільки ще триватиме ця агонія.

На 4-й день, у вівторок ввечері, Таммія несподівано прокинулася. Поруч із нею в цей час сидів Бреннан та Сіра. Я не схвалював того, що Сіра спостерігає за вмиранням своєї матері, боячись, що це може відбитися на її психіці, але Сіра хотіла там сидіти. Вона виглядала цілком спокійною, тож я не став їй забороняти. Сіра сказала, що має підтримати дідуся, бо він сильно розклеївся, і Таммія буде рада побачити її, коли отямиться. Я не хотів їй говорити, що Таммія може і не отямитись, але, на щастя, вона все ж таки розплющила очі.

— Тату! — широко усміхаючись, Сіра вбігла на кухню, де ми якраз закінчували вечеряти. Вона сама разом із Бреннаном повечеряла трохи раніше, коли біля ліжка Таммії чергувала Тіна з Бріанною. — Таммія прокинулася!

Усі, крім Джеда, який приїхав лише, щоб підтримати Джулз, поспішили до кімнати Таммії. Сіра разом з Рубі та Бріанною залізли прямо в ліжко до Таммії, Тіна присіла на край ліжка поряд із Бреннаном, ми ж з Джулз залишилися стояти, притулившись до шафи.

— Як ти почуваєшся, доню? — розмазуючи сльози, спитала Тіна, схиляючись над Таммією.

— Слабкою… — Таммія відповідала насилу, наче кожен звук вимагав неймовірних зусиль. — А чому… ви всі… тут?

— Ти пролежала непритомна цілих 5 днів, — відповів Бреннан, бо Тіна вибухнула риданнями. — Ми боялися, що ти більше не прокинешся, люба.

Таммія повільно обвела поглядом усіх присутніх, переходячи від одного обличчя до іншого, немов шукала когось.

— А Кайл?.. Його немає?.. — нарешті спитала вона.

Я подивився на Таммію з подивом. Невже вона хоче побачити брата, котрий все життя її мучив і провокував? Хоча, напевно, близькість смерті стирає всі образи, і ти просто хочеш побачити тих людей, з якими виріс.

— Я надіслала листа твоєму братові, Тамміє, — Тіна нарешті перестала плакати і змогла відповісти, — але ж ти знаєш, який він непутящий. Навряд чи він приїде.

— Шкода… — по щоках Таммії побігли сльози. — Я так давно… його… не бачила…

Бреннан кинув у мене дуже промовистий погляд, і я зрозумів: за Кайлом доведеться їхати мені. Сподіваюся, мені не доведеться тягнути хлопця силою, щоб його вмираюча сестра могла з ним востаннє побачитися.

Рідні Таммії щось їй розповідали, Таммія слабко відповідала, але я не дослухався. Кивнувши Джулз у бік Сіри, щоб та наглядала за нею, я вийшов з кімнати і пішов на кухню. Думаю, Джед не відмовиться скласти мені компанію в Дейвіч. Не встиг я повідомити про свої плани, як у двері голосно постукали. Гадаючи, кого принесло в такий пізній час, я пішов відчиняти.

На порозі стояв худорлявий хлопець років 20 з розпатланим русявим волоссям. Він зупинив на мені свій зляканий погляд.

— Ви Ровен? — тихо спитав він.

— Так. А ти хто?

— Я Кайл. Брат Таммії. Адже вона тут?

— Тут, — кивнув я, радіючи, що мені не довелося проти ночі їхати за недолугим братиком.

— Я не спізнився?.. — в очах Кайла застигла надія. Він зовсім не був схожий на брата, який все життя мучив сестру і який довгі роки про неї навіть не згадував.

— Ні, ти якраз вчасно, Кайле. Таммія півгодини тому, нарешті, прийшла до тями, вперше за 5 днів. Ходімо.

Я відійшов, пропускаючи Кайла до будинку. Він невпевнено озирнувся на всі боки і пішов слідом за мною. І це той хлопець, який тріпав нерви Таммії? Я не міг перестати дивуватися. Втім, можливо, він із тих, хто мучить слабких, а сильних побоюється. Я вже цілий тиждень не голився і виглядав вельми лячно, так що цілком можна списати невпевненість Кайла на мій рахунок.

— Тамміє, дивись, хто прийшов, — я усміхнувся їй, пропускаючи Кайла в кімнату.

Побачивши брата, Таммія слабко усміхнувся.

— Кайле… — прошепотіла вона.

Бреннан підвівся з ліжка, запрошуючи Кайла присісти, і той відразу ж опустився поряд зі своєю матір'ю.

— Привіт, — він узяв Таммію за руку і квапливо, наче боявся передумати, заговорив. — Ти це… пробач мені, Тамміє. Я завжди був таким дурнем, — і, на мить задумавшись, додав зовсім тихо: — Я тебе люблю.

— І я тебе, Кайле… Все добре… Все у минулому…

Я зітхнув, дивлячись на неї. Для Таммії справді все вже у минулому. Навряд чи в неї покращення, швидше за все, вона отямилася, бо дуже хотіла попрощатися з нами.

Переконавшись, що я нікому не потрібний, я вийшов з кімнати. Я почувався зайвим серед рідних Таммії. Джулз бодай відчувала прихильність до Таммії, а я майже нічого до неї не відчував. Тільки жалість та подяку за те, що вона народила мені таку чудову дочку.

— Вип'єш зі мною? — запитав я у Джеда, зайшовши на кухню.

— Так, — кивнув той, — наливай.

Я хлюпнув у склянки трохи віскі і сів навпроти Джеда. Зробивши ковток, я поставив склянку на стіл і, заплющивши очі, притулився до стіни.

— Втомився? — спитав Джед.

— Так, — я розплющив очі і зробив ще ковток. — Тяжкий видався тиждень.

— Розумію. Я сам через це проходив, тільки я був тоді лише підлітком. Тобі ще пощастило з Таммією, вона не особливо буйна, а моя мати весь останній рік свого життя поводилася неадекватно.

Я чудово пам'ятав, що мати Джеда теж була нереалізованою і весь догляд за нею зіпхнули на нього.

— Паршиво. І чому ваші шамани досі не вигадали способу, як допомогти таким людям? — мене давно хвилювало це питання.

— Без поняття, Ровене, — Джед знизав плечима. — Мені здається, що вони навіть не намагаються. Питання з нереалізованими для них не є пріоритетним. Ангус намагався цим займатися, але він сам нічого не зміг вирішити.

Щойно ми згадали за Бреннана, як він тут же з'явився на кухні, а слідом за ним і Кайл.