Флешмоб "Книжковий вибір від автора"

Вітаю, мої любі!

З подачі Анни Несторової підхоплюю естафету й долучаюсь до флешмобу, розпочатому Olha Adler "Книжковий вибір автора", за що дуже вдячна: люблю будь-який двіж, де народ робить щось цікаве)) Сподіваюсь, й читачам також. Поїхали!

1. Книга, якою я пишаюсь

От це дуже складне питання. Я люблю всі свої книги. Якби я написала щось суперепічне - мабуть, пишалася б, але таких історій в мене немає. Коли писала свою першу книгу ЛУКОМОР'Я. ДУБЛЬ ДВА, здавалось, що все! Найбільша моя любов, від якої я й відірватись не зможу! Тому, написала продовження - ВОЛОДАР СТРИБОР'Я. Я навіть ЧОРНИЙ ДІАМАНТ КОРОНИ після цього починала писати з якоюсь тихою ненавистю до одного з головних персонажів)))

Як я помилялась! Захопилась так, що знов натягнула на дилогію: ОБРАНИЦЯ СМЕРТІ. І зрозуміла, що буду тепер постійно зраджувати попереднім улюбленцям з кожною новою історією))

2. Найрозумніший персонаж

В мене наче всі при розумі, але найрозумнішим я все ж вважаю другорядного, але дуже важливого персонажа з ЧОРНОГО ДІАМАНТУ й ОБРАНИЦІ - канцлера Тайрона ле Рандара. Людина, що з холодною головою прораховує на хтозна-скільки кроків вперед й ніколи не рубить зопалу. Навіть власних ворогів вміє цінувати з точки зору: якщо від нього є користь королівству, то я не буду його нищити. Це - взірець справжнього державника, хоча, про себе коханого він теж не забуває))

3. Персонаж, якого я люблю всім серцем

Ааааа! Я не можу визначитись! Всіх їх люблю! Але моїм першим коханням все ж був професор Колвін з ЛУКОМОР'Я. До речі, теж один з найрозумніших моїх персонажів.

Ну, в мене вони всі займаються якимось дослідженнями, навіть, якщо досліджують бойову магію, як голова королівської Служби безпеки Рейнар ле Фадор з ЧОРНОГО ДІАМАНТУ 

4. Найбільш суперечливий, або темний персонаж

Найбільш суперечливим виявився скоріш за все Ілісс з ВБИВЦІ ІЛЮЗІЙ. Влаштувати полювання за героїнею, щоб потім задурити їй голову й використати - не кращий його вчинок. Але, є але...

5. Емоційно важка сцена

Найважчою була сцена смерті Ліари на руках в Рея в ОБРАНИЦІ СМЕРТІ. Я стикалась з втратами у своєму житті, тому знаю, що люди відчувають в такий момент. Це якесь жахливе сплетіння небажання вірити в реальність того, що відбувається, з пусткою, що розповзається всередині.

– Ліа, – тихо простогнав він, – заклинаю тебе – повернись…

Вона знов потягнула повітря судомним схлипом, немов захлинаючись ним, й затихла…

Рей увіткнувся носом в її волосся. Воно все ще звично пахло ніжною матіолою й медовим вересом. Як завжди… Якщо закрити очі й не дослухатись до тиші, то можна уявити, що вона тут… поруч… вся, а не лише тіло…

Ковзнув долонею по її щоці, що ще зберігала тепло. Останнє… Стиснув її в обіймах: якби міг – віддав би своє! Все! До останнього видиху – тільки б відігріти! Почути її голос! Такий звичний – з оксамитовими нотками. Інколи насмішкуватий. Хай який! Аби тільки чути…

Він ніколи не плакав. Ні коли загадково померли батьки, а життя розірвалось навпіл. Ні коли в нього відібрали Алінор, й ту половину, що в нього залишилась, розірвали ще раз. Та зараз було відчуття не розірваного життя – його в нього забрали. Все. До краплі. Лишились лиш сльози, що самі потекли з очей, наче сточуючи ті останні краплини, що ще тріпотіли десь в ньому. І він був зовсім не проти їх позбутись.

Єдине бажання стугоніло в голові – дістатись тієї потвори, що забрала її в нього, й розчавити власноруч! А потім… він не змусить свого ласунчика чекати на нього довго. Більше його тут ніщо не тримає.

Обережно торкнувшись підборіддя дружини, Рей підвів її обличчя. Такі манкі й жадані вуста все ще були, на диво, червоними, не збліднувши ні на півтону, й здавались живими. Він хотів закарбувати в пам’яті їхній присмак, поки вони ще зберігали її тепло. Останній поцілунок… Найстрашніше, що могло з ним статись.

Передаю естафету Інні Турянській, Юлії Міхаліній, Наталці Черешні, Анні Кос