В понеділок епілог! Поспішайте!

ДОБРОГО  ДНЯ ,  МОЇ  ЛЮБІ  НАТХНЕННИКИ!!!

    Запрошую   всіх  до  дуже ніжної  і  емоційної  історії  кохання,  під  назвою  "Врятуй  мене".  

Ця  історія  наближається  до завершення.  В  понеділок  буде опубліковано епілог  і  ціна  книги  зміниться.  В  вас  ще   є  кілька  днів  щоб  придбати  майже  завершену  книгу  за  ціною  передплати.  Оновлення  вже на  сайті.  Наступне буде завтра.

  Де   в   біса   носить  того  бухгалтера? - дивлюсь на   годинник   і   підходжу   до   вікна.   Восьма   сорок.   Вона   вже   спізнилась   на   десять   хвилин.   Наче   в    мене    справ   інших    немає.   Якби   не   прохання   Ганни ,    вже   б   відмовив   їй   навіть    без   розмови.  Ненавиджу   коли    працівники   спізнюються.   А   вона   ще   навіть   не   працівник.   Настрій   жахливий.   Хочеться   на   комусь   зірватись.  Відчуваю,   що  жертва   скоро   знайдеться.   Васильович   вже   мабуть    чекає   мене,     а   я   змушений   чекати    дівчину,   якій    типу   потрібна   робота.    Якби   дійсно    була    потрібна,   вона   б   мене    чекала,   а   не    навпаки.    В   двері   тихенько   постукали.  Невже   припливла,   принцеса. 
     - Заходьте! -  гаркнув   не   розвертаючись. 
     - Доброго   дня.   Пробачте    за   спізнення.  -  моє   серце   прискорило   ритм   лише   від   цього    тихого,   ніжного    голосу.  Голосу   з   минулого.    Не    може    бути.  Цього   просто   не   може   бути .   Розвернувся   і    очманів...   Це   дійсно    вона.   Даша   Савицька.   Вона    теж    застигла   з   відкритим   ротом.   А   я    чорт    забирай    потонув   в    блакитних    очах,   наче    не    було    цих    шести    років.   Тіло   напружилось,   дихання    збилось    і   в   горлі   пустеля    Сахара.   Все   як   тоді.   В   іншому    житті.    Вона   трохи   змінилась,   тіло   стало   ще   більш   жіночним   і   спокусливим.   Я   добре   пам'ятаю   що   там   під   одягом.   Добре    пам'ятаю   кожну   родимку   і   кожну    клітинку.   Колись   я   обожнював    вивчати   її    тіло   губами.  

     Скільки    разів    я    уявляв   нашу   зустріч   і    прокручував   в   голові   все    що   хотів    би   їй    сказати.   Я    намагався   забути    її,   намагався  зненавидіти    за    все   що   вона    зробила,   сподівався   що   більше   ніколи   її   не   побачу,    а зараз...   Зараз   не   можу   вдихнути   повітря.  Наче    знов   той    самий    закоханий   до   нестями    дурник.    Дурник ,   яким    вона    так   майстерно    маніпулювала    і    якого     врешті-решт    безжально    розчавила...  

Маленький шматочок:

- Іванівно! - покликав   Даня   і  я  аж  підстрибнула  на  місці  наче  злодюжка.  Він  зайшов   на   кухню  і   застиг  побачивши  там  мене.  Ми   не   відриваючи   погляду   дивились  один   на  одного  і   на  мить   мені   здалось,   що  не  було   тих   років   розлуки.  Переді  мною  зараз  знов   стоїть   мій   Даня   і   дивиться   на  мене   поглядом  повним   кохання,  ніжності   і   бажання.  Він   ковзнув   поглядом   по   моєму   тілу   і   мене   кинуло   в  жар.   Щоки    спалахнули   а   по   тілу   пробігла   солодка  хвилька.  Скільки   років   я   вже    не  відчувала   нічого   подібного.   Та   все  дуже  швидко   змінилось.   Наче   він   отямився.  Прочистив   горло   і   перевів   погляд  на   жінку...

 ❤️

    А  також, запрошую всіх до історії "Заборонене кохання" 

Вона буде  безкоштовною  в  процесі  написання.  Так  що ,  приєднуйтесь.  Там  весело,  а  скоро  стане  дуже  спекотно. )))  А ще  скажу, що наступна книга  буде  про  Надю  і  Сашу.  Але про неї трохи пізніше.)))

Анотація до книги "Заборонене кохання"❤️

Виходжу з корпусу і мою увагу відразу привертає компанія старшокурсників, які стоять біля чорного мерса. Побачивши серед них Польового, намагаюсь швидко прошмигнути непоміченою. Але це не з моїм щастям...
- Ей, малявко, стояти і боятись.- крикнув Яр і всі почали реготати. Ну блін, я ж реально хотіла просто пройти.- Підійди.
- Тобі потрібно, ти й підходь.- фиркаю і бачу як змінюється його вираз обличчя.
- Знов нариваєшся? Хочеш таки по булках отримати?- от гад. В мене здали нерви і я показала йому середній палець. Щойно це зробили, відразу пошкодувала. Розвертаюсь і знов біжу в корпус, а цей навіжений за мною. Я встигла лише піднятись на другий поверх, як він впіймав мене і притис до стіни. Ми обоє важко дихаємо і раптом він робить те, чого я ніяк не чекала. Притягує мене до себе і цілує в губи.

Маленький шматочок:

    В  травмпункті   як  не   дивно   нікого  не   було  і  ми   разом  зайшли   в  оглядову.  Медсестра  сказала   що  лікар  на   операції   і   потрібно   трохи   зачекати.  Сама   ж   теж   вийшла   і   ми  з  малинкою   залишились  наодинці.  

    - Далі  я  сама   впораюсь.  Не   маленька.   Дякую   що   допоміг,   Ярославе. - Кіра   взяла   на   столі   вологі  серветки  і   підійшла   до  дзеркала. 

     - Я   зачекаю  і   відвезу   тебе  додому.  Ти  ж   чула  що   сказав   Борисович?  Я   маю   йому   відзвітувати. - забираю  в   неї   серветки   і   кладу   на   високу  кушетку   поруч.  Потім   припідняв   дівчину   і   теж   посадив   на   кушетку. - Я   допоможу   тобі. - підійшов   ближче  і   вона  зніяковівши  опустила   очі.   Я   дістав  серветку   і  обережно  витираю  кров  з  її  щоки  і  скроні.  Дихання   малинки   пришвидшується  і    це   зводить  з   розуму.   Її   теж   хвилює   моя   близькість.  А   мене   вона   не   просто  хвилює,   я   почуваюсь   п'яним.  Потім  зустрівся  з  її  поглядом  і  серце  яке  й   так   тарабанило  весь  час,  тепер  взагалі  збожеволіло.  Погладив  її  пальцями  по  щоці,   по   губах,  а  потім  нахилився  і   почав  ніжно  цілувати  солодкий  ротик.  Малинка  відразу   з   готовністю  відповіла  і   мене   чорт   забирай   накрило  як  ніколи...  Вона  обвила   мою  шию  руками  і  занурила  пальці  в  моє  волосся на  потилиці.  А   я   все   ж   поклав   руку   на  її   стегно   і   відчув  наче   нас   обох   вдарило  струмом.  Оце   штирить   від   малої.  Торба!  

     - Малинко!  Дідько!  Яка  ж   ти   солодка.   З  розуму   мене  зводиш. - знов  коротко  цілую. - Тепер  в  мене   вийшло  краще? - посміхаюсь.

     - Я  не   знаю.  Не   зрозуміла   ще.  В   мене  й   так   голова  паморочилась.  - я  розсміявся. 

     - Ну  що   ти  за    зараза   така?   Зізнайся   що  ти   вже   втратила   голову   через   мене. - вона   гмикає   і   підіймає  брови.  А   я   знов   кайфую  і   чекаю   наступної   колючки.  

       - Розмріявся.  Я   мало   не   втратила  голову   через   твою   дівчину... 

Буду  дуже  вдячна  за  коментарі  і  сердечка. ❤️

Дякую, що  ви  зі  мною. )))❤️