Страждання Меланії Новий розділ

Новий розділ з книги Врятуймо один одного уже на сайті, уривок:

  Я даю волю емоціям і починаю гірко плакати, захлинаючись власними слізьми.

  Чим більше я думаю про, те що сталося, тим гіркіші сльози лються по щоках. Мені хочеться кричати, верищати, вирішую не стримуватися і скрикую схлипуючи... Моє істеричне ридання відлунням повертається до мене і від цього стає лише гірше.

  Згадую, якою я була щасливою коли Ярослав проявляв, хоч якусь увагу до мене. Його теплий і привітний погляд, пянкі вуста, які манили і вабили мене. 

  Моє перше і єдине кохання.

  Тепер ми ніколи не будемо разом. Віталій не дозволить цьому бути.

  Згадую першу зустріч і прекрасний букет, який Ярик мені подарував, хотілося і плакати і сміятися, адже мій чоловік ніколи не дарував мені квіти, були вдячні пацієнти, батько, але це не те. Коли отримуєш квіти від коханої людини - все в середині радіє. Але у мої ситуації щемить і болить, Ярослав навіть не знає про те, що між нами було. І чи повинна я це розказувати? Тоді я вирішила замовчати, але чи було це правильно? Я ж збрехала йому, якби сказала правду у перший день, чи могло все бути інакше?

  Мабуть не могло, адже це я усе пам'ятаю, а він ні.

  А тепер я знаю навіть більше - знаю справжню причину, нашого нещасливого, сімейного життя...