Запрошую до нової історії від Мар’яни Долі під назвою “Єдина”. Це книга про чоловіка з кризою середнього віку, який зустрічає в барі дівчину, як дві краплі води схожу на його давно втрачене перше кохання… Хто ця юна дівчина — привид, шахрайка, актриса, чи ця схожість — просто випадкова? 

Розповідь ведеться від двох персонажів, і переміщається в різних часових і просторових проміжках. На перший погляд це схоже на книги Бернара Вербера, але потім несподівано все перетвориться в детектив…

Якщо вас заінтригував цей опис, додавайте книгу в бібліотеку і читайте щодня опівночі новий розділ! Авторка буде вдячна за лайки і коментарі! 

Уривок-спойлер з розділу, який вийде сьогодні:

 — На “нічного метелика” вона не схожа, — задумливо протягнув Фелікс, скосивши очі на друга. 

Чи не подумав він, що дівчина ця шукає собі клієнта? Та Макс, схоже, і не думав про це, він запримітив якусь руденьку дівчину коло бару і вже прикидав, як би до неї підкотити. Незнайомка в білому його не цікавила.

 — Давай, іди, — Макс вказав йому очима на дівчину, яка саме в цю мить повернула голову і подивилася прямо на них. — Здається, вона тобою зацікавилась…

Фелікс піднявся зі стільця, почуваючи себе якимось незграбою, з однією думкою в голові: “Зараз вона мене відшиє” — і рушив до дівчини…

— Той… — під поглядом її світлих очей, Фелікс забув усі слова, що подумки підготував для знайомства. — Я — Фелікс…

“Жах, вона мене пошле, пошле, прямо зараз. — металися в голові думки. — Зараз… Засміється і пошле”.

— Привіт, Феліксе! — її посмішка сяйнула, ніби сонце, і Фелікс зрозумів, що теж посміхається у відповідь. — Ти хотів запросити мене на танець? — він лише мовчки кивнув, не маючи змоги промовити й слово пересохлими від хвилювання губами. — Ну, ходімо, потанцюємо…

Вона простягнула свою тендітну долоньку до нього, і Фелікс обережно стиснув тонкі пальчики. На тонкій руці зблиснула каблучка незвичної форми, що лише підкреслювала тендітність її долоні.

— Гарно… Гарна каблучка… — промимрив Фелікс, відчуваючи себе жалюгідним.

— Дякую, це я сама вигадала дизайн. — вона плавно підвелася, ковзнувши в його обійми. — В мене дядько ювелір, то зробив ось таку красу.

— Ти дуже талановита! — щиро промовив Фелікс, легко погойдуючи її під музику. — І красива…

І куди поділися всі ті слова, що він говорив дівчатам, аби причарувати? Де всі ті вміння фліртувати — легко і невимушено, мов дихати? Фелікс відчував себе підлітком, невмілим підлітком, що вперше обіймає дівчину. А вона…

А вона тішилась його хвилюванням, ледь стримуючи сміх. Її тонкий стан в його руках буквально плив під музику, змушуючи Фелікса чи то мліти від задоволення, чи то палати від хвилювання. Красуня… Він милувався нею, мріючи, аби пісня ніколи не закінчувалася.

— Мене, до речі, звуть Яна, — вона лукаво посміхнулася, поглядаючи на нього з-під напів опущених вій. — І ні, я не чекаю кавалера. — помітивши розгубленість Фелікса, вона дзвінко засміялася. — Вибач, випадково почула вашу розмову з тим, іншим хлопцем…

Фелікс хотів запитати, як вона зуміла почути їх з Максом за гучною музикою, та це здавалося таким несуттєвим, особливо, коли вона дивилася на нього знизу вгору променистими сірими очима, в яких так хотілося потонути…

Додавайте книгу в бібліотеку тут

Читайте з першого розділу тут