Поки я була на роботі, та світу білого не бачила, мій Мартін. Шлях до мрії. набрав свою першу тисячу. Дякую, всім Вам.

Любі, Ви проти СЛЕШу - проходимо мимо.

За кілька хвилин, я сидів у вітальні, та пив віскі. Я намагався заглушити ненависть, до тих авто за допомогою алкоголю. Мартіна не було ще хвилин десять, проте щойно він увійшов, та сівши напроти, забрав в мене келих.

– Розповідай. – промовив він, гойдаючи рідину в склянці.

– І що ти хочеш почути? – запитав я.

– Те, що ти хочеш розповісти. – відповів він, та випив вміст склянки, одним ковтком. – Я сподіваюсь, ми сьогодні нікуди не їдемо.

Я піднявся, та взявши ще одну склянку, наповнив її, після чого налив Мартіну.

– Те ВMW, що щойно забрала твоя подруга. – я тяжко зітнув. – Мені було вісімнадцять, день мого народження. За місяць до того, батько склав досить прибутково угоду, яку всю обраховував я. Він заплатив мені. Я був в захваті від того, і запросив його в ресторан, щоб відмітити день свого народження з ним, та за свої кошти, а не ті, що він мені давав, як кишенькові. В обід йому зателефонували з приводу авто. І він забувши про мене, полетів у Тайланд. Я просидів в ресторані, до зачинення. Розумієш, замість того, щоб гудіти з хлопцями, я чекав на нього. – нервово сміюсь. – Він повернувся за два дні, та з таким захватом розповідав про авто, що мені не хватило духу, навіть йому нагадати.

Повисла тиша, я зробив ковток, та помахом руки, змахнув сльозу, яка сором'язливо текла по обличчю.

Мартін:

Арсеній: