Готуюся до весняного свята і пишу книги, трохи з нового розділу книги Врятуймо один одного :
Заходжу і бачу Ярослава...
Мені робиться не по собі, таке враження, що привида минулого, побачила.
Мені важко підбирати слова і навіть дихати...
Бачу його знову після стількох років, у першу мить здається, що нічого не змінилося. Ті ж сині очі, що колись світилися юнацьким запалом, тепер стали глибшими, сповненими досвіду, переживань і, можливо, трохи втоми. Його темне волосся вже не таке неслухняне, як у 18. Статура стала міцнішою, впевненішою - він уже не хлопчисько, а чоловік. Його рухи більш зважені, погляд спокійний, але уважний. Усмішка вже не така безтурботна, як колись, але в ній залишилося щось рідне, щось, що повертає мене назад у ті часи, коли ми були юними. Чи зберіг він у собі ту частинку юнака, якого я знала?
Ярик сідає і запитує:
- А звідки ти мене знаєш?
- Ми ж з тобою разом в одному класі навчалися. Я Стельмах Мілана Дмитрівна.
Нікнейм, Ну в мене вже хоч трошки дорослі. І деякі з моїх книжок були написані саме під час прогулянок, бо там їм не до мене, хоча бувають різні форс-мажори))
Читати інших авторів — небезпечна справа =) Бо ніколи не знаєш, чим це закінчиться: новою ідеєю, раптовою сценою або… двома додатковими розділами в книзі. Ми всі так чи інакше надихаємо одне одного. Чужі персонажі,
Вітаю, друзі! Новий розділ уже на сайті!✨ Ельфи не вірили у тлін і смерть душі. Вони звали це Церемонією Вознесіння. Тіло розвіювали спеціальними чарами і воно сяйливими вогнями сягало небес. Линуло до самої Богині, щоб
Кохання — це не завжди про слова, а інколи й про вчинки, які говорять набагато більше... Ти можеш отримати лише те, що сам здатен запропонувати, але не більше. — Памʼятаєш, я в дитинстві любив загадки? — Схвально
Вчора я прочитала один блог і коментарі під ним. І вони змусили мене замислитись про критику та її місце в житті автора. Чи потрібна вона взагалі. І чи критика не знецінить автора. Я вважаю, що об’єктивна критика необхідна,
Зимова казка про королівство ельфів (регулярні оновлення) Скляна тиша обсипалася крихкими осколками, коли задзвеніли ланцюги полонянки. Жахлива Еора щирилася гострими іклами, блищала червоними очима, її шерсть вкрилася
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиА от у мене навпаки: коли наближається якесь свято, то й емоції сильнішають, і писати якось легше стає. Вчора цілий розділ за вечір створив)
Нікнейм, Ну в мене вже хоч трошки дорослі. І деякі з моїх книжок були написані саме під час прогулянок, бо там їм не до мене, хоча бувають різні форс-мажори))
Так, перед святом важко знайти час, щоб писати, бо з'являється багато різної роботи. Успіхів і натхнення.
Лана Рей, Дякую, вам також)))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати