Я вийшла з роботи й натрапила на «букетик». Він був напрочуд милий і лежав на столику біля кав’ярні. Чомусь одразу нагадав мені саму себе: ніжні іриси та чисто білі орхідеї — так просто і водночас вишукано. Я вирішила взяти його та оглянути. І не дарма. Із букета випала листівка:

«Дорога поціновувачка кави, Аля, я хочу запросити вас на прогулянку. Якщо ваша ласка, не могли б ви розповісти мені детальніше про каву як про мистецтво, а не як про напій?
Той, хто не може терпіти каву — Роман
P.S. У букеті знайдеш ще одну записку, але відкрий її вдома.
Чекаю об 11-й у парку біля будки з кавою :)»

"Можливо, це доля", — йшла у роздумах Аля. День почався жахливо, але його завершення — варте сотні сценаріїв фільмів про кохання. Я йшла… Ні, я летіла додому, натхненна й щаслива.