Шановні, любі читачі! Всіх кто читав, та ще не читав сімейну драму про коханців, запрошую, до початку, та продовження, цієї легкої історіі на вечір! Буде про що поговорити!)

  Посилання клікабельне!

https://booknet.ua/book/poverni-mene-b432846

А ще через тиждень ми пішли в агентство. Вирішили всиновити дитину.

У нас була ціла текова папка з документами, довідками, довгим листом, де я писала, чому хочу бути мамою.

Мене трусило — не від страху, від надії.

— Якщо нам дадуть добро… — прошепотіла я, коли виходили з управління.

— То ми збудуємо родину, — сказав Олег і обійняв.

— А якщо не дадуть?

— То будемо боротися. Ми вже не ті, що здаються, пам’ятаєш?

І ось, одного ранку, мені стало зле. Ні, не зле-зле, а просто… нудота. І втому така, ніби я вантаж розвантажувала всю ніч.

Олег спочатку подумав, що це нерви. Я сама — що це погода. Але коли я знепритомніла на кухні просто між двома бутербродами — стало ясно: щось не те.

Мене знудило просто в раковину.

— Так. Ми їдемо в лікарню, — сказав Олег. Без паніки. Але з тим самим тоном, з яким колись рятував мені життя.

Аналіз. Очікування. І лікар, молода, усміхнена, як весна:

— Вітаю! Ви вагітні!

— Ні, — прошепотіла я. — Це… не може бути.

— Повторила тричі. Це стовідсотково. Чудо. І ваш організм наче перебудувався. Буває. Не часто. Але буває.

Розвію питання, якщо виникнуть, для тих кто місяц тому зупинився читати в середині книги:) Виставляти буду кожного дня, з ранку, по декілька глав, але с початку книги.  

      ❤️❤️❤️  ❤️❤️❤️❤️❤️❤️  ❤️❤️❤️❤️❤️❤️  ❤️❤️❤️❤️❤️❤️  ❤️❤️❤️❤️❤️❤️  ❤️❤️❤️