Фух! нарешті дописано! Від кінцівкі мурахи!)

Шановні, любі читачі! Всіх кто читав, та ще не читав сімейну драму про коханців, запрошую, до початку, та продовження, цієї легкої історіі на вечір! Буде про що поговорити!)

  Посилання клікабельне!

https://booknet.ua/book/poverni-mene-b432846

А ще через тиждень ми пішли в агентство. Вирішили всиновити дитину.

У нас була ціла текова папка з документами, довідками, довгим листом, де я писала, чому хочу бути мамою.

Мене трусило — не від страху, від надії.

— Якщо нам дадуть добро… — прошепотіла я, коли виходили з управління.

— То ми збудуємо родину, — сказав Олег і обійняв.

— А якщо не дадуть?

— То будемо боротися. Ми вже не ті, що здаються, пам’ятаєш?

І ось, одного ранку, мені стало зле. Ні, не зле-зле, а просто… нудота. І втому така, ніби я вантаж розвантажувала всю ніч.

Олег спочатку подумав, що це нерви. Я сама — що це погода. Але коли я знепритомніла на кухні просто між двома бутербродами — стало ясно: щось не те.

Мене знудило просто в раковину.

— Так. Ми їдемо в лікарню, — сказав Олег. Без паніки. Але з тим самим тоном, з яким колись рятував мені життя.

Аналіз. Очікування. І лікар, молода, усміхнена, як весна:

— Вітаю! Ви вагітні!

— Ні, — прошепотіла я. — Це… не може бути.

— Повторила тричі. Це стовідсотково. Чудо. І ваш організм наче перебудувався. Буває. Не часто. Але буває.

Розвію питання, якщо виникнуть, для тих кто місяц тому зупинився читати в середині книги:) Виставляти буду кожного дня, з ранку, по декілька глав, але с початку книги.  

      ❤️❤️❤️  ❤️❤️❤️❤️❤️❤️  ❤️❤️❤️❤️❤️❤️  ❤️❤️❤️❤️❤️❤️  ❤️❤️❤️❤️❤️❤️  ❤️❤️❤️