Спойлер книги "Сонце в нашому серці"

Писати книгу "Сонце в нашому серці" не так просто, як здалося спочатку. Взагалі писати нові твори з 2022 року стало важко, що на мене геть не схоже, бо залюбки пишу з дитинства. Впевнена, не одній мені так. Що поробиш, коли такі часи. Але маємо триматися,  бо саме в цьому наша сила - в кроках вперед, коли хочеться спинитися.

Думаю, читачі теж відчули, що книга дається непросто, бо це видно по стилю й лаконічності речень та описів. Не настільки глибоко, не настільки детально, як то я звикла. Сподіваюся, що відеофанфік на цю історію, який я змонтувала і презентую для перегляду пізніше, хоч трохи компенсує це. Хоча, може, я розміщу його в своєму новому Телеграм-каналі найближчим часом, не чекаючи завершення книги. Нехай читач сам вирішує, що обрати першим - дивитися чи читати.

Сьогодні дописала нову главу і відчула, що хочу поділитися її спойлером. Тому прийшла до вас з оновленням Блогу, бо давненько нічого не писала тут.

Бажаю всім натхнення, затишку та благополуччя!

МІЙ ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛ

***

Письменниця випхала обох на сцену й підійшла до мікрофону.
— Усім добрий вечір! Ви не проти, якщо ми тут трішки поспіваємо вам? — звернулася до відвідувачів.
Дехто з них впізнали літературну діячку й оживилися.
— Сьогодні чудовий вечір, хіба ні? — привабливо усміхнулася жінка й поглянула на пінисті хвилі моря. — Не тому, що ми сидимо в розкішному кафе й можемо дозволити собі замовити лобстера. Ні. Вечір чудовий, бо ми живемо в цій миті. Вона зараз існує з нами і для нас. Хлопче, — поглянула на Ейдана, — як щодо «I Drink Wine»? Зіграєш?
Юнак усміхнено кивнув і сів за золотаве піаніно, що мерехтіло вогниками від ліхтарів. Перші ноти пісні Adele наповнили повітря легкістю та тонким натяком на пробудження почуттів. У кожного своїх, що виринають з глибин підсвідомості, коли їх торкається щемлива мить.
Джесс взяла мікрофон і заспівала:

Як можна бути настільки зв'язаним вибором,
Який робить хтось інший?
Як так вийшло, що ми обидва стали версією людини,
Що нам навіть не подобається?

Письменниця з натяком поглянула на Клер, яка стояла поряд, все ще не розуміючи, що вона тут робить. Джессіка продовжила:

Ми закохані у цей світ,
Але світ просто хоче зламати нас,
Вкладаючи ідеали в наші голови,
Щоб якось розбестити наші серця.

Жінка взяла другий мікрофон і протягнула своїй подрузі, заохочуючи приєднатися.

Коли я була дитиною,
Кожна річ могла підірвати мій розум.
Я випивала все це заради задоволення,
Але тепер я п’ю лише вино.

Клер задумливо поглянула на Джессіку. Серце тужливо стиснулося.
Відгукнулося.
Боляче відгукнулося.

Кажуть, щоб відпочивати на повну,
потрібно тяжко працювати,
Знайти баланс у жертвуванні чимось.
І все ж я не знаю нікого,
Хто був би справді задоволений.

Далі письменниці підспівав Ейдан. Вийшло досить красиво. Звичайно, не Adele з її потужним голосом, але достатньо зворушливо, щоб на їх виконання присутні звернули увагу, відклавши свої розмови.

Повір же, що я намагаюся
Дертися в гору.
Але чим вище ми підіймаємося,
Тим більше здається, що ми обидва анітрохи не стали мудрішими.

Так що я сподіваюся, що навчуся долати себе,
Перестану намагатися бути кимось іншим…

Джесс знову поглянула на подругу. Клер стояла, заплющивши очі, і прислухалася до себе. Відчувши дотик до руки, поглянула на Джессіку. Письменниця усміхнулася їй і знову вказала на мікрофон. Клер невпевнено підняла його і спробувала ледь чутно підспівати. Для неї було дивним почути свій голос ось так. Він тремтів. Та з кожним словом його звучання ставало більш впевненим і голоснішим:

Чому я зациклююсь на речах,
які не можу контролювати?
Чому я шукаю схвалення у людей,
яких навіть не знаю?
У ці божевільні часи я сподіваюся, що зможу знайти
Щось, за що я зможу вхопитися.
Тому що мені потрібна якась основа в моєму житті,
Щось справжнє, щось, що видається правдою.

Пальці Клер міцніше стиснули мікрофон. Вона відчула захоплення від того, як почав звучати її голос, як зливався з музикою і гармонійно линув цим затишним вечірнім берегом кудись вдалечінь. Легкий прибій створював атмосферу м’якої романтики, але водночас змушував серце стискатися від спогадів та несказаних слів, що завжди живуть з нами в точках болю.