Тиха пристрасть: як зріле кохання обирає себе

Яке воно — зріле кохання?
Це вже не про метелики в животі чи жагу володіння. Це про тихе внутрішнє тепло, про взаємну повагу, про готовність слухати й бути почутим.
За плечима — кілька невдалих історій. У голові — не ілюзії, а досвід. У серці — не хаотичні гормони, а цінності. Хоч іноді ними й керують травми...

Зріле кохання — це коли ти можеш захоплюватися людиною, але не втрачаєш себе. Коли поруч з почуттями є ще кар’єра, діти, самореалізація, мрії. І ти вже знаєш, чого хочеш від стосунків. І, що важливо — подекуди навіть маєш сміливість прямо про це сказати.

Саме таке — обережне, чесне й дуже людяне — зароджується між героями моєї історії "Відпустити й жити". Вони вчаться знову довіряти, не знецінюючи власного болю. І так, між ними є пристрасть — не сліпа, а глибока, справжня. (Про це ми ще неодмінно прочитаємо!)

Уже в наступному розділі — їхнє перше побачення.
Чи наважаться вони відкритися?
Чи зможуть дати одне одному не тільки бажане, а й необхідне?

Запрошую до читання глибоко психологічної історії про доросле кохання, непросте минуле й шлях до себе.

А ось, як я уявляю своїх героїв:

Оля Шевчук

Богдан Одінцов