Сьогодні хотіла б поділитися з вами, любі читачі та однодумці уривком моєї новели, яку ще не побачив світ, але яка відгукнеться кожному українцю.

О 5 ранку мене розбудив не будильник, а дзвінок подруги:

– Ало, ти час бачила?

– Війна почалась.

– У нас війна йде з 2014 року, про що ти і чого так рано телефонуєш?

Звук вибуху заставив в одну секунду зрозуміти, що вона мала на увазі. В паніці розбудила чоловіка.

– Ми беремо найголовніше і їдемо на хутір до батьків. Чекатимемо вас там.

– Добре, на зв'язку. Бережіть себе.

Документи, паспорти, ноутбуки, телефони, гроші за декілька хвилин були зібрані до рюкзаку. Будинок трясло. Паніка накривала хвиля за хвилею Як? Як? Як таке можливо? Хотілось плакати, але чи то від страху, чи від нервів сліз не було.

Мсто палало. Місто, що дало мені дім та сім'ю перетворювалось на очах у щось з фільмів. Так, з тих бойовиків і трилерів, на які інколи ходив в кінотеатр навіть не задумуючись про те, що таке може стати реальністю. Місто палало…

Більше уривків новели та цікавого про письменництво і творчість публікую тут