Світло — оманливе. Воно дарує відчуття безпеки, але саме в ньому ми найчастіше втрачаємо пильність. Справжнє пробудження починається тоді, коли світ навколо стихає, коли стрілки годинника повільно перетинають рубіж опівночі. Саме тоді вона приходить.

Темрява — не лише відсутність світла. Це віддзеркалення всього, що ми приховуємо. Страхів. Мрій. Спогадів, які не дають спокою. У темряві кожен із нас зустрічається із собою — справжнім.

Спойлер з сьогоднішнього розділу  книги 

Не відчиняй

Лія здригнулася

— Девіде… хтось стукає, — прошепотіла, зібравши рештки самоконтролю.

— Не відчиняй! — вигукнув він, і здавалося, голос його долинає здалеку, ніби через товщу води чи сну.

А потім — тиша. Зловісна, ненатуральна. Наче сам світ завмер у чеканні.

І саме в цю тишу вповз голос. М’який. Шовковий. Спокусливий. Він не говорив — він торкався її зсередини, огортав, мов дим.

— Ліє… ти ж знаєш мене. Це я.

Вона не знала, що страшніше — стукіт у двері чи голос, який кликав її з темряви. 

Як вам такий Еліор? Відчинили б йому двері?

Очікуйте оновлення розділу опівночі, не забувайте коментувати і підписуватись на мене. Залишайте вподобайки книзі. Далі буде ще цікавіше