(Відсилання на Павлюка не випадкове)

Судячи зі статистики на моїй сторінці. Що ж, є дещо, чого ви не знаєте про "Тернові пута"...

Ханна теж піднялася зі свого місця, але непомітно залишилась у приміщенні.

Озирнулася, перевіряючи, чи всі слуги вийшли і чи достатньо далеко відійшли інші відьми. Зачекала, поки поряд не залишилося нікого.

Тоді вона швидко підійшла до ангела, збираючись щось сказати. Але той її випередив – піднявши голову, відчайдушно прошептав:

- Навіщо ти прийшла? Навіщо ти сюди прийшла, Ханно?..

- Я не могла не прийти… Це для мене була унікальна можливість, - вона прикусила губу і простягнула руку до нього, торкнулася його щоки, - Як жахливо тебе бачити таким… Аж серце болить.

- Я не хотів, щоб ти бачила… Але таке моє життя. Ласкаво прошу, - в блакитних очах відображався невимовний біль.

- Вона що, часто так робить?..

Він на мить знову опустив голову, і Ханна почула два короткі беззвучні видихи – саркастичний сміх ангела, який відьма вже добре знала. А потім подивися на неї:

- Я тут живу, Ханно! Прямо тут. Це моє місце. Тут я їм і сплю. І проводжу весь інший час, поки не потрібен Карлайлі. Тепер розумієш?..

Її зіниці розширились від жахливого усвідомлення.

- На ланцюгу?.. – видихнула відьма.

- Так. Іноді він значно коротший, ніж зараз. Іноді руки теж сковані. Залежить від настрою Карлайли.