- 15% на роман-фентезi "ДИКА СЕСТРА"

Уривок 1:

"Біль... Сильний... Ніби ніж... Багато ножів... Розривають моє тіло... Я кричу...

- Луано! Луано! Прокинься! Та що це таке! Прокинься, Луано! – я розплющую очі та бачу перед собою перелякане обличчя моєї подруги.

- Що, що сталося? - запитую я і відразу кричу від болю.

- Що в тебе болить? Де? - Аліка намагається мене оглянути, але я раптом розумію, що це не мій біль.

- Він поранений... - говорю ледве чутно.

- Хто?

- Він… Я відчуваю це…

Прикриваю очі й намагаюся «озирнутися» довкола. Я впізнаю це місце. Це поряд з озером, де я зустріла того гарного офіцера та його брата."

Уривок 2:

"- Сподіваюся, ти розумієш, що наш шлюб не більш як формальність, — продовжую я озвучувати умови.

- Не більше чим! Тільки й ви про це не забувайте, пане Фраю!"

Уривок 3:

"На п'ятий день у підземелля спустився Ердан. Його появу я не міг проігнорувати й одразу підскочив із солом'яного матраца, на якому валявся всі ці дні.
- Мій королю... - шанобливо схиляю голову.
Ердан заходить у мою камеру і кривиться. Місце звичайно ще те... Але яке вже є. Та тут я хоч трохи відпочив від світського життя. Слабка втіха, але хоч щось.
Щоправда, навряд чи найближчим десятиліттям мені загрожує взяти участь у черговому світському рауті. Як я розумію, мене як мінімум на північні кордони відправлять. А можуть ще й позбавити офіцерського звання.
Стою навитяжку перед королем, вкотре перебираючи в голові всі можливі наслідки моєї нестриманості.
Ердан мовчить, і я не наважуюсь порушити тишу. Дружба дружбою, але моя провина надто серйозна."

Анотацiя

"Вона – вихованка старої знахарки з Північних кордонів Королівства, зі знівеченим шрамами обличчям.

Він - молодий і гарний офіцер, один із наближених короля Ердана. Улюбленець жінок різного віку, та ще й одружений.

І тепер вони - Істинна Пара

"Медальйон – це все, що залишилося від моїх батьків. У ньому – малюнок молодої та красивої пари – моїх батьків, які загинули відразу після мого народження"

"Я, напевно, заздрю, але мені не судилося коли-небудь цілувати таке обличчя! Та й навряд чи взагалі хоч якесь. До моїх шрамів важко звикнути, я так і не змогла. Хоча живу з ними майже все життя"

Можна читати окремо.