Якщо ти все життя вчишся тримати звіра під контролем — і все ж втрачаєш його в ту мить, коли вона опиняється в зоні ризику? Так стається з Йоном, головним героєм книги «Вовкун» і «Вовкун. Продовження».

Я навмисно занурюю вас у світ Йона. Даю його погляд, його логіку, його виправдання. Пояснюю, чому він діє так, а не інакше, і як саме він бачить Юстину — не очима закоханого, а очима того, хто боїться власної природи. Але в другій частині «Продовження» перспектива змінюється. І тоді починаєш розуміти Юстину. Її вибори. Її мовчання. Її жорсткість.

Йон ніколи не хотів бути монстром. Ті, хто читав першу частину, знають, чому він змирився з цим образом. Його вважали чудовиськом навіть свої, ніколи не наближаючись достатньо близько, щоб зрозуміти хоча б одну причини його вчинків.

Йому було простіше прийняти ярлик, ніж боротися з ним. Хоча був час, коли він занадто злився з цим образом.

І лише зустрівши темну душу, таку ж сильну й небезпечну, він уперше відчув: він не сам.

Але лише в «Продовженні» Йон усвідомить, що його приваблювало в Юстині зовсім не це. Не її темрява. Не її сила. І не те, що вони схожі.

Зовсім не це.

Це лірична відступ. У ньому багато метафор — але ще більше правди. Тема перевертнів для мене невичерпна. Я бачу в ній не лише конфлікт, а й рішення. Бо в кожній людині є тіньова сторона, і саме через цей образ її можна показати чесно — без моралізаторства і фальші.

І наостанок хочу подякувати.

Ця історія тільки почала виходити у світ — вона ще шукає свій ритм, ще росте разом зі мною.

І попри це вона вже має тисячу прочитань. Для мене це не цифра, а знак того, що хтось зупинився, відкрив текст і дозволив собі в ньому побути.

А якщо вам захочеться дізнатися трошечки більше про цю книгу й побачити візуали, які не потрапляють ні в дописи, ні в рекламу — зазирайте на вогник у мій телеграм-канал. Там я ділюся тим, що зазвичай лишається між рядками. У нас там справді тепло й по-дружньому.

З повагою та любов’ю,
Белла Ісфрелла