"Наступного дня просто зранку збираюся вирушити в котеджне містечко, де розташований будинок Розовського. Добре, що сьогодні п’ятниця, тож я сподіваюся, що його вдома немає. Принаймні, так я планую пояснити свій «невдалий» візит Сашкові.

Але ранкова нудота зруйнувала всі мої плани. Я ще не навчилася їх коригувати й підганяти під потреби фізіології. До обіду мене відпускає, і я вирушаю в дорогу.

Сісти в маршрутку я навіть не намагаюся – мене вивертає тільки від однієї цієї думки, тож викликаю таксі. Мені не дуже хочеться витрачати на цю поїздку грошей, і я ловлю себе на тому, що взагалі не розумію, навіщо туди їду. Я ж не збираюся зустрічатися з Розовським! Ось тільки подивлюся на його будинок здалеку, і відзвітую перед Сашком, що нібито була, намагалася, але не зрослося.

Вичитала в інтернеті, що імбирний чай допомагає зняти нудоту під час токсикозу і взяла із собою пляшечку. Тож поїздка пройшла без пригод і вимушених зупинок.

Виходжу за два квартали від потрібного будинку і відпускаю машину. Погода гарна і прогулянка мені не зашкодить. Іду вздовж високих парканів і милуюся різноманіттям квітучих квітів. Квітень в Одесі завжди радує цвітінням всіляких місцевих і екзотичних рослин.

Підходжу до воріт потрібного мені будинку, та не збираюся біля них зупинятися, але з хвіртки вискакує літня жінка і приголомшує мене запитанням:

– Вікторіє?

- Т-так… – невпевнено відповідаю я, трохи заїкаючись від несподіванки. Звідки жінка знає моє ім’я? І що їй від мене треба? Може треба робити ноги поки не пізно??

– Де Ви ходите? Заходьте швидше. Хазяйка вас уже чекає."

"Я ТОБI ВИНЕН"

Сьогоднi о 20.00