"Ну ось я і не незаймана. Не можна сказати, що я прямо таки берегла себе для того єдиного… Скоріше просто не трапилося в моєму житті нікого, з ким би я дісталася до цієї стадії стосунків. Школа, потім вступ до унiверситету, потім мамина хвороба і її смерть. Усе це ніяк не налаштовувало на зустрічі з хлопцями, а тим паче на продовження в ліжку.

Весь свій несподіваний вихідний я провалялася в постелі та проплакала. Увечері, як завжди, зателефонував Сашко.

– Як настрій, подруго, може подивимося футбол під пивасик? – пропонує друг, але мені не хочеться нікого сьогодні бачити.

– Здається, я грип підхопила, – відповідаю хрипким від цілого дня ридань голосом.

Мені навіть і особливо вдавати із себе хвору не треба.

– Усе тіло ломить, наче по ньому бульдозер проїхався, – продовжую я і поправляю себе подумки: або ведмідь потоптався. Що більше відповідає дійсності.

Кілька разів протягом дня я поривалася зателефонувати й розповісти все Сашкові, але так і не наважилася. Те, що вчора сталося, це не те що розповідають комусь, навіть близьким подругами, а тим більше друзям чоловічої статі. Тримаю все в собі, відбиваю дзвінок і знову починаю плакати.

Наступного дня на роботу я теж не виїхала. В обід зателефонували з фірми й поцікавилися, чи все гаразд із машиною і зі мною. Саме в цьому порядку. Нікого не цікавить, що зі мною відбувається. І навіть мій перший чоловік особливо не переймався моїм самопочуттям.

– Усе нормально, – відповідаю я голосом, що сів. – Просто трохи прихворіла.

– Добре, одужуйте, – чую у відповідь і кладу слухавку.

Іду на кухню, щоб заварити собі чай і зробити бутерброди. Через втрату цноти життя не закінчується. Завтра мені треба на роботу…"

"Я ТОБI ВИНЕН"

Новий роздiл о 20.00