"У кімнаті панує тиша, що переривається лише ледь чутним диханням дівчини. При моїй появі Вікторія не видає жодного звуку. Вона лежить на ліжку, у тому ж положенні, у якому я її й залишив: руки й ноги так само прив’язані до ліжка. Волосся розпатлане, а на обличчі застигла суміш страху і відчаю. Вона заплющила очі, боячись побачити, хто увійшов до кімнати. Її тіло стрясає сильне тремтіння, немов вона замерзла, хоча в кімнаті тепло та навіть душно.

– Тихо, маленька, це я, – хрипло кажу, але сумніваюся, що це її заспокоїть.

Вона здригається від мого голосу, але очей не розплющує. Її губи тремтять, і сльози не перестають текти по щоках. Це видовище б’є по мені, сильніше, ніж удар струмом від її шокера. Я підходжу ближче, опускаючись на коліна поруч із ліжком. Руки самі тягнуться до неї, щоби прибрати пасмо волосся з її обличчя, але я зупиняю себе.

– Віко, вибач, – шепочу, відчуваючи, як клубок підкочує до горла. – Я не хотів… Я не розумів наслідків…

Вона, нарешті, розплющує очі, і в них я бачу стільки болю, що мені хочеться зникнути й бажано назавжди. Її погляд блукає по моєму обличчю, ніби вона мене не впізнає.

Дістаю з кишені складний ніж, і металічний блиск леза на мить приковує її погляд. Вона завмирає, немов боїться, що я можу зробити щось жахливе. Але я лише акуратно, намагаючись не заподіяти болю, звільняю її рот від кляпа. Дівчина робить глибокий вдих, немов уперше за довгий час може дихати на повні груди. Її губи тремтять, а очі сповнені недовіри.

Потім я розрізаю пута, що утримують руки та ноги. Шкіра на зап’ястях почервоніла від тугого вузла, і мені стає соромно за свою жорстокість. Вона повільно ворушить пальцями, немов перевіряючи, що вони все ще слухаються її.

– Ви? – її голос звучить хрипко і слабко, але в ньому вже чути нотки гніву.

– А ти кого чекала? Групу нудьгуючих далекобоїв? – намагаюся пожартувати, щоб розрядити атмосферу, але отримую смачного ляпаса. Щока горить, але я лише зітхаю про себе. А вона так нічому й не навчилася…

– Ти… Ви… Ви – худоба! – її голос тремтить, але в ньому вже немає колишнього страху.

Ні, прогрес все-таки є. Тепер вона до мене звертається на «Ви». Це ж можна вважати позитивним результатом моїх виховних дій?"

"Я ТОБI ВИНЕН"

Продовження о 20.00!