Я часто думаю: чи можна точно визначити той момент, коли людина перестає бути людиною? Чи є конкретна мить, коли вона переступає тонку межу і вже не повертається?

Пишучи "Пацюка", я намагалася знайти відповідь. Це історія про людину, яка роками жила у страху, приниженнях і болю. Його так і називали — Пацюк. Він ховався, уникав світла, не чекав співчуття. Його вчили, що слабкість карається, а мовчання — єдиний спосіб вижити.

Але навіть серед таких, як він, він був зайвим.

Що зробило його тим, ким він став? Відсутність батьківської любові? Жорстокість дитбудинку? Чи, можливо, щось набагато глибше — невидиме, але руйнівне? Точка неповернення може бути миттєвою, а може розтягнутися на роки. Одна подія або тисячі маленьких уколів, що зрештою вбивають усе людське.

Коли у двері постукало його минуле, Пацюк зрозумів: тікати більше нікуди.

"Звіринець" — мій новий збірник новел про людей, які стоять на краю. Я досліджую, що залишається, коли зникає все людське. Чи є шанс повернутися назад? Чи звір, що прокинувся, більше не засне?

Мені буде цікаво почути ваші думки, як ви вважаєте чи завжди «монстр» винен, що він став «монстром»?