Вітаю любі ✨✨✨

Я відпускаю руку Соломії, та жестом вказую закрити її, на всякий випадок. Хлопці швидко стають живим щитом, а я тим часом доходжу до цього по істині сміливого бовдура. 

 

— Передаш Соколу, щоб про дівчину забув. Мені байдуже, які в нього проблеми з мером, але дівча тепер під моєю охороною. Сунетесь ще раз до мене, я особисто до нього в гості завітаю. Ти мене добре почув? – сталевим тоном запитую та надавлюю дулом йому на рану, щоб до нього дійшло, що я не жартую.  

 

— Ти не уявляєш, які проблеми собі створив Вербицький, – на видиху відповідає та намагається встати.  

 

— Скільки разів я вже це чув, – з усмішкою кажу та направляюсь до Соломії, до якої вже й Ліза підбігла.  

 

Дівча дивиться своїми бурштиновими очима, ніби намагається знайти на моєму обличчі відповідь: віддам я її "чесному" бізнесменові чи ні.  

Моє серце збивається з ритму, адже Макар так близько, а ще він щось ховає за спиною, але цей солодкий аромат малини я ні з чим не сплутаю.  

 

— Ти привіз мені малину? – тихенько запитую, намагаюсь заглянути за його спину, але Макар швидко обертається, не даючи цього зробити.  

 

— Вгадала, але я не можу її просто ось так віддати, – з легкою усмішкою промовляє, а я гублюсь від його слів.  

 

По тілу проходить легке тремтіння, дихати стає важче. Він на щось натякає, але на що? 

 

— І що ж ти хочеш в замін? – ледь чутно запитую, намагаючись всіма силами приховати, наскільки мене налякали його слова.  

 

— Усміхнись для мене ще раз, – нахиляючись надто близько до мене, тихенько промовляє, його гаряче дихання торкається моєї шкіри, від чого по ній розсипаються мурашки.  

 

Усміхнутись? 

 

Він бажає бачити мою усмішку, але ця близькість для мене надто хвилююча, надто бентежна, але як відірвати свій погляд від його очей?  

 

— Тільки усмішка, малинка, – тихенько промовляє та поглядом спускається до моїх губ, від чого моє серце починає надто гучно битись.