Ну що ж, дожили ми з вами й до бонусної історії 18+ ;-)

Сподобалася вам назва? =D Хто читає основний роман, той знає, що назва ця цілком виправдана, хоч і кумедна)))

А хто зазирнув на гаряченький вогник, то припрошую й до «Я не хочу боса!») Герої в ній фантастично милі і втрапляють в кумедні сценки))) Хоча загалом історія цілком серйозна, але й зовсім не страшна чи складна, попри тег «інвалідність головного героя», а легка та ніжна) І явно адекватніша, аніж троп «бідолашна бідося-доглядальниця»… /здригнулася/

І трошечки вам спойлера через розділ, де минуле наздоганяє Алісу:

— Що ти думаєш про новенького? — поцікавилася Віка. І одразу ж поділилася власним ставленням: — Мені він видався якимось мутним. Ти так не вважаєш?

— Не тільки вважаю, а й знаю напевне! Адже це мій колишній!

Так-так, доля була дуже «прихильною» до мене, якраз тоді, коли, здавалося б, у моєму житті, і в професійному, і в особистому, все налагодилося, вирішила підкинути мені таку фантастичну «свиню»! Я дар мови втратила, коли, зайшовши до конференц-зали, побачила його біля Олександра Валентиновича. Кого? Та клятого ж Василишина!