Замальовка, написана від імені самого Похмурого Женця. Писав я її в жахливому психоемоційному стані, з думкою про те, що Смерть — така сама несправедлива сука, як Життя та Доля. Текст, насправді, просякнутий болем від цієї несправедливості. Щодня смерть забирає найкращих, як захисників України, так і цивільних, а людям, які не вірять у потойбіччя, не лишається навіть жодної втішної ілюзії. Всі ми — лише лампочки, які будь-якої миті можуть вимкнути. Мені необхідно було якось виплеснути той біль, тому я написав це. І я б не хотів, щоб хтось сприйняв це оповідання як стьоб.

Я всміхаюся