Сподівання Данте...

Вітаю, любі!!!

Запрошую до нового розділу Вадима та Діани, з роману — "Навіжена".

Вечірка у розпалі, навколо багато людей. Тож чи вдасться цього разу героям порозмовляти спокійно? 

Уривок.

Входжу у невеличкий пустий та прохолодніший зал, й одразу зупиняюся біля дверей. Адже Діана справді тут. Вона стоїть біля вікна до мене спиною. Намагаюся впоратися з шаленим хвилюванням та упорядкувати емоції. Та не впевнений, що у мене це вийде. Поруч із цією запальничкою, в мене зриває дах. І вже про ніякий контроль мови бути не може.

Повільними кроками наближаюся до дівчини. Поглядом вивчаю звабливу фігуру, але мене насторожує чорний колір її сукні. Цей колір незвичний для неї.

Я вже майже поруч, як Діана різко розвертається, і дивлячись великими очима на мене притискається до підвіконня.

— Ти можеш не ходити за мною, мов мара? — зривається шипінням красуня. — Данте, дай мені спокій! Досить з мене знущатися! Чи ти гадаєш, я терпітиму це вічно?

Я примружившись пильно дивлюся на озлоблену красуню. Я ж тільки підійшов, ще не встиг навіть нічого сказати, а вона вже кидається мов змія. Чи може діє за метафорою — кращий захист це напад. Вирішую піти ва-банк та проявити терплячість. Хоча знаю, мене на довго не вистачить...

Книга тут...

♥️♥️♥️

UrsC8NjI — історія Влади!

Приємного читання!!!

Дякую, що ви зі мною!