Я от помітила, що більшу частину життя живу у власному бульбашковому всесвіті. Там я, мої персонажі, їхні лінії сюжетні, якісь нескінченні розмови... Ніколи не буває самотньо чи нудно, тільки трішечки страшно, коли винирюю в реальності, а там теж якесь життя повз мене йде.

І начебто це ж так круто! Створюєш собі світи, живеш в них, краса ж! Загалом - так. Єдине, що страшенно бісить, це те, що час у реальному світі не зупиняється (ну і справи нікуди не діваються, але то вже таке). І цього дорогоцінного часу мені постійно не вистачає.

До речі, тут в коментарях якраз згадували письменницю, яка за допомогою ШІ видала 370 книжок за 20 місяців. Я досі думаю: а їсти, пити, в туалет ходити вона взагалі коли встигала? Мені таких рекордів не треба, звісно, але цифри вражають.

Короче кажучи, мені б просто навчитися зупиняти час. От щоб можна було сісти, спокійно писати собі, нікуди не бігти, нічого не відкладати на завтра. А потім натиснути якусь кнопочку, і повернутися до реальності, де минуло всього п'ять хвилин. Треба про це книжку написати.

Ну хіба багато я прошу?