Моя Алекс. Роман про кохання та авантюри. Візуал.

Читати тут 
МОЯ АЛЕКС
Дорогі читачі, оновлення на сайті майже щоденні, трилогія буде безкоштовною. Приємного читання.

Шикарний візуал від Raina Crow

*****

— Чому ж Хантера немає так довго? Він полетів два тижні тому! — нервово закуривши, Алекс рвучко повернулася до брата. Сизий дим тонкою цівкою зметнувся до стелі й туманною пеленою закрив її стривожене обличчя.

— Ти занадто багато п'єш, — невдоволено відгукнувся Мейсон, розливаючи в келихи бренді. Зазвичай Алекс віддавала перевагу рожевому шампанському, але сьогодні був не той випадок. Проте, незважаючи на удаваний спокій, Керрі дуже хвилювався — після зникнення Майкла Трентона в джунглях Бірми, сестра стала багато пити.

— Не потрібно читати мені нотації! Невже ти не розумієш, що я божеволію від відчаю, варто мені подумати про те, що з моїм чоловіком щось трапилося? Чортів шукач пригод! Невже він мало зробив для Америки, коли служив у В'єтнамі? Чому, ну чому він погодився знову вирушити в Азію?

Уривчастий стукіт у двері змусив Алекс здригнутися.

— Хто це так пізно? — розгублено запитала вона брата. Той здивовано знизав плечима і пішов відчиняти.

На порозі, втомлено привалившись до одвірка, скорботною тінню застиг Вільям Хантер — колишній військовий, який брав участь разом із Трентоном у камбоджійській компанії.

— Вілл! Ви повернулися! — кинулася до нього Алекс і допомогла дійти до дивана. Хантер був виснажений настільки, що йому важко давався кожен крок. — Ох, ви поранені?

— Дрібниці, це подряпина, — відмахнувся той, — заживе.

— Що ви дізналися про Майкла? — запитав Мейсон і простягнув Хантеру випивку. Той жадібно сьорбнув бренді і трохи розгублено поглянув на Алекс, яка завмерла, очікуючи новин. Але йому нічим було її порадувати. Не без вагань він дістав із внутрішньої кишені піджака прозорий пакет і передав його дружині друга.

— Що це? — надтріснуто запитала вона, не наважуючись поглянути на пакет. У відповідь — тиша. Простягнула руку і все-таки взяла те, що привіз їй Хантер. Розірвала плівку і побачила годинник та обручку. Це були речі її чоловіка. Стиснула їх у долоні й відчула, як серце пропустило удар, завмерши від відчаю, а потім затріпотіло переляканим метеликом.

— Мені дуже шкода, місіс Трентон, — тихо сказав Хантер, опустивши очі, щоб не бачити страху, що відбився на її блідому обличчі. — Мені шкода, але ці речі мені передали з в'язниці, де утримувався Майкл. Він потрапив під варту після того, як вплутався в бої між повстанцями і урядовими військами. У в'язниці сказали... — кожне слово давалося йому важко, він розумів, якого болю завдає зараз Алекс. — Вони сказали, що його застрелили під час спроби втечі... Місіс Трентон, він помер героєм.

— Помер? Героєм? Вплутавшись в опіумну війну і зв'язавшись з комуністами? Це ви називаєте героїзмом? — глухо відгукнулася вона, і крижане полум'я спалахнуло в очах.  Погляд її став колючим — немов сотні гострих голок впилися в Хантера, коли він наважився підняти голову і подивитися на Алекс.

— Ви ж знаєте, що Майкл опинився в Бірмі, щоб врятувати свого друга, а опіум і червона зараза тут зовсім ні до чого!

Мовчки сидів у кріслі Мейсон, обхопивши себе руками. Він не наважувався сказати хоч слово, побоюючись тієї бурі, що зараз піднімалася в очах його сестри. Вона занадто сильно любила свого Майкла.

— Помер, кажете? — змією прошипіла Алекс, і годинник із глухим стуком упав на підлогу. Каблучку ж вона одягла на безіменний палець. Звісно, вона була великою, і варто було опустити руку — злетить, але Алекс притиснула пальці до долоні. — І це єдиний доказ його смерті? Перстень і годинник? Хантер, які ж ви дурні! Які наївні!

— Алекс, заспокойся, — крикнув їй Керрі і тривожно глянув на Вільяма — той тільки-тільки виліз із пекла воєнного конфлікту і тепер має вислуховувати істерики його сестри.

— Ні, містере Мейсоне, нехай вона виговориться, — тихо відгукнувся Хантер, з жалем дивлячись на Алекс.

Вона ж спалахнула зеленим полум'ям очей і усміхнулася — холодно, приречено. Спалах блискавки за вікном осяяв її синюватим світлом, через що Алекс у своїй темно-бордовій подовженій сукні, з розпатланим на тендітних плечах волоссям, стала схожа на злу чаклунку зі старих казок.

— Так, виговорюся! І не смійте затикати мені рота! — раптом заволала вона, немов виринувши із сонного заціпеніння. Міряючи кроками кімнату і судорожно ковтаючи сигаретний дим, вона струшувала попіл прямо на килим, і раз у раз штовхала ногами меблі. — Ви бачили його тіло, містер Хантер? Бачили? Відповідайте ж!

— Ні, — тихо відповів той. — Але я знаю начальника в'язниці, це дуже жадібна людина. Якби Майкл був ще живий, то він би взяв викуп і віддав мені вашого чоловіка. До того ж, повстанцям, з якими пов'язане керівництво в'язниці, зараз не вистачає зброї — їм потрібні гроші.

— Та мені плювати на повстанців! Плювати на цей військовий конфлікт, плювати на комуністів і селян разом узятих! І мені плювати на ваші безглузді вилазки в Азію! Вони забрали в мене чоловіка!

Алекс завмерла посеред кімнати, люто виблискуючи очима. Руки її тремтіли, і вона змогла підкурити нову сигарету лише з третього разу.

— Чорт забирай, поки я не побачу його тіло, я не повірю, що він мертвий! А тепер вимітайтеся звідси обидва!