"Але через деякий час я зрозумів, що це так не працює.

Приблизно через тиждень, мене знову почало тягнути до неї. 

Болісно. 

Непереборно. 

Я втратив сон і апетит. Став дратівливим. Зриваюся на будь-кому, хто мені трапляється в стінах палацу. Але через деякий час я знову заспокоївся. Тепер я знаю, що це означає – Айрін десь поруч!

– Грегу, ти маєш жахливий вигляд, – помітив мій стан Діган, зазирнувши до мене в покої. Стоячи у дверях, схрестивши руки на грудях, друг дивиться на мене із занепокоєнням.

– Дякую за комплімент, – огризаюся я, відвертаючись до вікна й вдаю, що насолоджуюся непроглядною темрявою у дворі. – Піду в сад регенерувати, щоб не лякати тебе своїм виглядом.

Діган зітхає і йде. Не знаю, чи вдалося мені його заспокоїти, але принаймні він залишив мене одного.

Після того як Діган пішов, я знову залишаюся наодинці зі своїми думками. Оскільки Айрін десь поруч, я маю знайти її! Може це варіант – час від часу зустрічатися, даючи нашим драконам змогу відчути один одного й заспокоїтися?

Мені однаково не спиться, тож виходжу з палацу через таємні проходи, які чудово вивчив ще в дитинстві, ще до того, як дістав від батька мапу таємних підземель столиці.

Темні коридори, освітлені лише рідкісними смолоскипами, здаються нескінченними. Я йду, прислухаючись до кожного шереху й до кожного звуку.

Я не знаю точно, у який бік мені йти, але довіряюся своєму чуттю. Боги покажуть мені дорогу до моєї Пари!"

"ДИКИЙ КОРОЛЬ" наближається до фіналу!