Від слова до дії

від упорядниці

Це трапилося на одному з літературників у Хмельницькому — точно не пам’ятаю, чи це був літвечір від Ловці слів, чи від ArtA, та й зрештою це не так важливо. Я замовляла каву й поки чекала, розговорилася з доброю подругою Машею. Готова поклонятися їй, бо пише вона неабищо, а фантастику. Як на мене, один із найскладніших жанрів.

• Всі літературники поетичні, для прозаїків нема як почитати, — почалася наша розмова. 
• Поезія коротша й сприймається легше, не дивно.
• Але для прозаїків мусить бути щось своє. 
• Он ArtA випустили зін Mumця, поетичний. Нам би теж щось таке. 
• Ти пишеш, я пишу. Може зберемо прозаїків та й видамо збірку?
• А що. Ідея непогана. Накидаю план. 

(я навмисно не вказала, де слова Маші, а де мої, тому що…тому що, знаєте, це вже було рік тому. Не пам’ятаю, кому яка цитата)

Так зазвичай і починаються грандіозні проєкти, грандіозні провали чи НІЩО. Здебільшого класні ідеї залишаються лише в нашій голові. Але так не сталося цього разу, оскільки я все ж пишу цю недостаттю. 

ПЕРШИЙ ЕТАП

Назва: Ентузіазм за ручку з мотивацією

Напевно, скажу, що ідея зі збіркою належала мені, бо потім я перейняла адміністративну частину. Маю право (Ха-ха). 

На ентузіазмі створила чат у телеграмі «Прозова збірка НАЗВА», додала фотку книги з картини, яку я сфоткала у Ватикані, розіслала запрошення знайомим прозаїкиням з літспільноти Ловці слів, які «за любий кіпіш»: Марії Курановій (та сама Маша), Ользі Сидоренко, Софії Бех, Олені Міхалець, Ларисі Подкоритовій, Ірині Подгурській, Юлії Рахно, Наталії Франків, L.V.Poli, а також чудовим київським митцям Анзі Зеленій, Катерині Барановській, Владу Кайолі…й…фух, уже захекалася писати… й додала авторів у цей чат. 

Здавалося, можна чілить і кайфувати, але ні. 

Створили загальну теку на гугл-диску. Авторки скинули туди свої тексти, підписані «Авторка. Назва». Обов’язкова вимога, бо потім шукати “А це, а це не ваша дитина?” не було бажання ?. 

Таким чином збірка перетворилася на міжукраїнську з 13-ма авторами. Гарне число. Люблю його.

ДРУГИЙ ЕТАП

Назва: Задню давати пізно

Це не була моя сота збірка, яку я залізно знала, як робити. Це була моя перша збірка і залізна ВІРА в те, що я знаю, як її робити. Але теорія та практика відрізняються. 

Ми створили загальний концепт, обрали назву й обкладинку, редагували тексти (окремі історії), шукали видавництва, розсилали перші листи щастя, на які отримали ріденькі негативні відповіді, продумували стратегію…

Не брехатиму на той момент всередині мене з’явився страх, що я протуплю і не впораюся. І вгадайте що? Так і було ? Моїх стратегій і планувань вистачило рівно, щоб організувати 13 авторів, які потім самі організувалися, зібрати тексти й надіслати всю цю справу видавцям. А потім відмова за відмовою, ми чекали 3 місяця, моя ВІРА (не дарма виділяла це слово вгорі) похитнулася і я трохи підзабила. Так, соррі, гайз. 

Знала, що відступати пізно, але що робити далі, не знала. Як вивести всіх до світла й стати з Ґандальфа Сірого Ґандальфом Білим? 

І тут замість мене цю проблему вирішили автори. Ми все ж друзі й команда. Вони накидали варіанти вирішення:

1. видавництва, які можуть взяти нас за гроші з промоцією;
2. видавництва, які можуть взяти нас за гроші, без промоції;
3. чистий самвидав. 

Я не стала Ґандальфом Білим з кількох причин, основна з яких, звісно, я не у світі Дж. Р. Р. Толкіна?. Але я точно набралася досвіду, що не все залежить від мене і факапити - це норм. 

В історії якось плавно перетягнула ковдру на себе, але ця історія лише з моєї перспективи «Упорядниці». 

В інтерв’ю з митцями розповім більше про роботу кожного та кожної❤️.