Шматок Полонянки у спадок

- Допоможіть, - пищу, бо якщо не покличу нікого, буду винна ще більше.

Я не знаю, чи до когось докричусь. Все ж таки ми в підвалі, і навряд чи охорона його чатує за дверима. Та я маю хоч спробувати. Інакше лежати мені з мерцем на ліжку ще дуже довго.

- На допомогу! Він не дихає! - голос проривається і я кричу щосили.

Проходить не одна хвилина і я до того часу захрипаю. Але в якусь мить до кімнати влітає два чоловіки міцної зовнішності. Один кидається до боса, інший схиляється наді мною.

- У нього нема пульсу, - каже схвильовано охоронець, торкнувшись шиї товстуна.

- Що ти йому зробила? - ричить той, що біля мене, і боляче хапає за плече.

- Нічого, як я могла, - істерично мотаю головою. - Я ж зв'язана. Він... виліз на мене, весь побагровів, а потім просто завмер. Правда.

Дивлюсь в розлючене обличчя охоронця з надією, що він не приб'є мене на місці.

- Здається він мертвий, - сухо констатує перший.

- Ах ти ж, сучко, - хапає мене за горло другий.

Ну все, тепер я можу попрощатись з життям. Піду слідом за товстуном. В очах темніє від натиску його пальців, і я відчуваю, як починаю задихатись.

- Ей, облиш дівчину. Вона не винна, - рятівний голос першого охоронця змушує другого ослабити хватку і я глибоко вдихаю такого бажаного повітря.

- Через неї наш бос помер.

- Не через неї. Його згубила хіть. Хотів постійно трахати молодих дівчаток, та забув, що сам давно не парубок, - перший говорить з іронією. - Закладаюсь, що він знову прийняв віагру, а йому лікарі заборонили. В нього вже був сердечний припадок через ті таблетки. Того разу ледве відкачали, цього разу пощастило менше.

Чоловік нарешті відпускає мене і зі страхом в очах дивиться на розпластане тіло боса.

- Що ж тепер робити? - нервово тре долонями обличчя. - Ми ж тепер безробітні.

- Скоріш за все, - хмикає перший і теж випрямляється. - Треба телефонувати у швидку, але спочатку маємо винести його звідси. Люди не повинні бачити, де саме він помер.

- Він напевно важить до двохсот кіло, як ми його винесемо вверх по сходах?

- Клич допомогу. Ще двох хлопців.

Той, що мене душив, вибігає з кімнати. Інший обходить ліжко і підходить до мене. Зацікавлено розглядає моє оголене тіло, а потім схиляється. Я вся напружуюсь, в остраху, що він зараз зі мною щось зробить. Та чоловік лише розв'язує пасок і звільняє мої руки.

Від сорому червонію і швидко опускаю гольф на груди, а на стегна закидаю простирадло, приховавши інтимні місця.

Охоронець хмикає, знаходить на підлозі мої штани з трусиками і кидає мені. Вдячно йому киваю та швидко одягаюсь.

- Що тепер зі мною буде? - наважуюсь запитати. Зиркаю на тіло товстуна і швидко відвертаюсь. Цей покидьок не встиг зробити зі мною, що хотів, та можуть з'явитись інші охочі.

- Не знаю, - знизує плечима чоловік. Він відкриває шафу, знаходить якийсь плед і вкриває ним тіло товстуна. Правильно зробив, бо на цю тушу дивитись неможливо.

- Може ви мене просто відпустите? - надія на порятунок не залишає мене. - Я нікому нічого не скажу, що тут відбулось. Ваш бос все одно не живий, карати не буде кому.

- Ні, на такий ризик я не піду, - промовляє досить легко, без краплини жалю. - Тебе, дівчинко, бачили інші охоронці. І якщо я випущу тебе, вони докладуть новому босу. А за тебе заплачено круглу суму. Нехай твою долю вирішує спадкоємець усього цього майна.

https://booknet.ua/reader/polonyanka-u-spadok-b433314?c=4696796&p=1