Натрапила на цікавий челендж під назвою #цитати від Ангеліни Александренко (ось тут про нього детальніше), і вирішила, що мені терміново треба взяти в ньому участь. Вже!

Оскільки в мене вирішила=зробила, то представляю вашій увазі цитата з мого "Випадкового свідка". ВЕЛИЧЕЗНА цитата, аж цілий УРИВОК...

  "              А потім з’явився він. Той чоловік. Старший за Аннет. Високий і кремезний. Сильний – він підіймав Аннет, наче пушинку, і носив на руках, не дозволяючи торкатися ногами підлоги. Закутував її в плед і садовив собі на коліна, нашіптуючи щось лагідне, від чого Аннет посміхалася замріяно.

                Саме через цю посмішку він змирився з присутністю в її житті цього старшого чоловіка з широкими плечима і сильними руками. Бо він кохав Аннет, кохав по справжньому. Як він мг ненавидіти цього стороннього чоловіка, коли пооруч із ним жінка, яку він так сильно кохав, була щасливою? Лише тому, що це той чоловік, а не він сам, заслужив кохання Аннет?

                Ні, він не ненавидів цього чоловіка. Заздрив? Так! Але не ненавидів… І точно ніколи б не зробив нічого такого, що би зашкодило цьому незнайомцеві… Саме тому він гукнув його з вікна, коли його чатувало двійко лобуряк з бесбольними битками, коли чоловік покидав квартиру Аннет рано в суботу.

                - Гей, хлопче! Давно тебе виглядаю! Ти загубив свій гаманець минулого разу! – закричав він з вікна, не вигадавши нічого кращого. – Піднімись до мене!

                Чи то чоловік зрозумів, що він хотів застерегти його, чи просто ще не до кінця прокинувся, але піднявся. Він розповів, що бачив двох.

                Власне, з того дня він знав, що чоловіка звуть Біллі. І знав, що він хороший хлопець. На відміну від тих двох, що чатували на нього.

                А потім сталася та п’ятниця. Біллі прийшов до Аннет зовсім рано, ледь поїхала та буркотуха із своїм синочком. Він був наляканий, а потім злякалася і Аннет. Він теж відчував страх, коли побачив, як його кохана жінка скидала речі в валізу. Біллі пішов – він бачив, як швидко той залишав паркову між їхніми двома будинками. Він подзвонив братові, але той накричав на нього, велів не втручатися…

                А потім Аннет вбили…"