Сама не вірю в це, але це таки сталося. Заходжу на Букнет, а тут свіженький, прямо з печі, челендж від Ангеліни Александренко, який за задумом має ближче познайомити потенційного читача із творами автора. Цікаво почути вашу думку щодо цього після того, як ви ознайомитеся із цитатми моїх творінь ))) Отож, поїхали...

"ФЕМІНА":

Правило № 5: Кидайтеся в неї грошима та подарунками

Якою б самодостатньою не була жінка, і скільки б вона не заробляла, час від часу кидайте в неї купюри і відбігайте на безпечну відстань. Навіть якщо щотижня вішаєте їй на шию перлове намисто, все одно давайте їй гроші. Просто так. Не на кухонні губки чи їжу, а саме - просто так. Щоб дружина пішла і купила собі щось непотрібне, але прекрасне, не відчуваючи при цьому почуття провини. Щоб вона знала, ці гроші лише для неї.

Дізнайтеся, чого б вона хотіла на свій День народження. Так, це буде непросто, тому що вона напевно скаже "не знаю" чи "нічого" чи того гірше - назве подарунок, який коштує купу грошей. Тому, аби не травмувати свою психіку, готуйтеся до тематичних свят заздалегідь: ставте питання і копіть гроші, тоді шок від покупки буде не таким гострим.

"Льодова пастка Богуна":

- Де ти його сховала? – прохрипів Богун їй майже у вухо.

- Кого? Ти скажеш мені нарешті? – вона все ще відчувала його подих, від якого паморочилось в голові.

- Скшетуського. Де він? Думаєш я не знаю, чому ти ночуєш одна?

Відповіддю йому був ще один гучний ляпас. На цей раз у праву щоку.

- Пошукай у нічному горшку. Може, він там сховавсь від такого грізного воїна. – глузливо промовила Марі.

Черговий ляпас та її глузування змусили Богуна враз протверезіти. До нього тільки дійшло, що він накоїв і яких наслідків це може для нього мати. Якщо про цю нічну оказію довідаються у замку, або справа дійде до самого Яреми, жити йому залишиться лічені дні. Але заради того, якою побачив він княжну у цю ніч, не гріх було й голову покласти.

"Стіни в твоїй голові":

Відчай і гнів у стосунках з'являються тоді, коли тебе і твої потреби не помічають, анулюють їх, наполегливо нав'язуючи свою картину світу. Коли твої переживання обнуляють, знецінюють і впритул їх не помічають, ти починаєш витрачати ресурси не на творення, а на те, щоб не розсипатися на осколки. Щоб зберегти своє «Я» в цілості, а свідомість у ясності та розумінні. Щоб не випустити цю лють назовні, як єдиний спосіб довести іншому, що ти існуєш і твої переживання важливі. Що вони теж існують.

Поранена людина - це страшно, звісно. Але не тільки для того, у кого цей біль живе всередині...

"Під лапою Вовка" (спойлер, уривок ще не опублікований на платформі):

Нарешті нахилився, намагаючись спробувати на смак її вуста… Аж раптом в цю мить, яка мала бути найпрекраснішою у його житті, двері з гуркотом відчинились і в покої безцеремонно вломились двоє мушкетерів. Почувся брязкіт шпаг, які діставали з піхов. Мушкетери явно готувалися до жорсткого опору і не очікували такої відвертої картини, тому на мить навіть завмерли від несподіванки.

- Іменем її величності королеви ви заарештовані за державну зраду! – нарешті оговтався один із них, той, що був вищий, зі світлим довгим волоссям.