– Анно, люба, я скучив… дуже… – прошепотів він їй на вушко, ледь отямившись. – Ти так тихо й непомітно прошмигнула за двері бібліотеки, що я не відразу побачив… – неначе виправдовувався Лукас, загортаючи її в полон ласкавих, ніжних рук і щосили притуляв до себе. А княгиня вже начисто «втратила розум» – насолода від його умілих дотиків, пестощів, поцілунків була надто п’янка.
– Лукасе, коханий… – долітали до його вух слова Анни. – Я також… – і палкі обійми, ненаситний дотик губ неабияк бентежили умілого коханця, розпалюючи щоразу сильніше. Лукас підхопив Анну на руки і, мов вітер листя, закружляв.
– Ти шалений! – вона трималася за міцну шию, він кружляв бібліотекою, кружляв… кружляв... кружляв... уявляючи, що вони на лісовій галявині купаються в теплих променях сонця...
– Ні, я навіжений… – Лукас зупинився й поцілував спрагло, палко, жадібно. – Боже, як ти пахнеш… Кохаю тебе! Ти моя пристрасть... єдина моя!

 

https://booknet.ua/marsa-chaunk-u10557405

https://booknet.ua/book/spadkomec-b431791

https://booknet.ua/book/gra-ne-za-pravilami-b429309