"Після урочистого оголошення мене главою королівства, усамітнююся в кабінеті короля. Тепер це мій кабінет і треба звикати до того, щоб входити в нього без внутрішнього здригання.

Сідаю за масивний стіл батька й розумію, що першим моїм наказом буде – викинути до Некрилатих Богів усі меблі й замінити новими. Як і оздоблення кабінету. Надто похмуро тут. Та й навіває неприємні спогади.

Пригадую, як у дитинстві, чекаючи під дверима кабінету, коли тато звільниться, я почув розмову батьків:

– Сарсете, ти не міг би бути трохи м’якшим із Грегом», – чую голос матері й дивуюся. Я завжди думав, що їй плювати на мене.

– Припини, Тає. Як ще можна закликати цю тваринку до порядку?

– Але ж він наш син!

– Поки що він просто звір і мало що усвідомлює. Йому складно щось пояснити й нічого крім сили він не розуміє!

– Ти не правий, Сарсете, – з болем каже мама, а я дивуюся. Мати перечить батькові? – Він усе розуміє, як і звичайна дитина!

– Але він – не звичайна дитина!

– Ти ненавидиш його й мене, за те, що не змогла народити тобі нормальне дитя?

– Ти все прекрасно розумієш, Тає. Наша Істинність не дозволяє мені розлучитися з тобою. Але жодних почуттів я до тебе не відчуваю. А тим паче після того, як ти знесла яйце й не можеш більше зачати.

– Але я не винна в цьому! Тоді в мене почалися передчасні пологи та знести яйце було єдиним способом дозволити вижити нашому малюкові!

– Але і я теж у цьому не винен. І не збираюся просити вибачення за те, що не зміг полюбити ні тебе, ні цього звірятка.

– Але Грег твій син і спадкоємець!

– На жаль…

Я ніколи нікому, навіть Дігану не розповідав про ту розмову батьків. Але чи треба дивуватися, що я не відчув великого жалю, коли батько загинув. Я оплакував тільки матір, яка, як Істинна Пара мого батька ненадовго пережила його."

"ДИКИЙ КОРОЛЬ"  Продовження щодня о 20.00.