Вітаю, мої любі!

Сьогодні діє знижка на "Серце зігріє сніг"

Вчинки Ксенії та Єгора викликають суперечливі емоції  у читачок. Запрошую і вас познайомитися з прекрасною парою молодих людей, які попри все знайшли своє щастя, хоч і не без допомоги щасливого випадку.

Уривочок:

Внутрішньо стискаюся, відчуваючи, як ілюзії, які я так дбайливо плекала, розсипаються на дрібні уламки. Зціплюю зуби, ніби це могло стримати його… і водночас придушити ті почуття, які вже не в змозі заперечувати.
Ні-ні.
Напевно, він думає, що цілує Лілю…
А я не зізнаюся. Краду цю крапельку Єгора для себе. Неправильно. Непорядно.
Усвідомлення всього жаху ситуації накочується різко, холодною хвилею, що змушує отямитися. Я судомно вдихаю, впираюся долонями в його теплі груди й намагаюся відсунутися.
— Єгоре… — шепочу, ухиляючись від його наполегливих губ.
Але це не допомагає.
— Єгор! — мій голос міцнішає, надіючись вивести його зі стану марення.
Його довгі вії здригаються, повільно відкриваючись, і карі очі, затьмарені сном, поступово випливають у реальність. На мить здається, що ось зараз усе зміниться, що він зрозуміє й відпустить… Але хватка його руки у моєму волоссі навіть не слабшає.
Він повільно вивчає моє обличчя, затримуючи погляд на моїх губах, які  палають в очікуванні. Його пальці, що досі перебирали моє волосся, стискаються сильніше, він ніби боїться, що я щезну.
— Не треба… Ліля… — вимовляю, хапаючись за останню надію, що його свідомість повернеться до нього, змусивши згадати про наречену.
Мої слова мають зворотний ефект.
Його погляд змінюється — розгубленість тане, поступаючись місцем чіткій рішучості.
— Ти справді думаєш, що я уявляв її? — хрипко промовляє він, і цей голос змушує всередині мене все стиснутися.
Його губи знову торкаються моїх — цього разу обережно, несміливо, ніби запитуючи дозволу. І цього разу я знаю…
Цей поцілунок адресований саме мені.
І я більше не можу цьому опиратися…