Вітаю любі читачі, автори, та тих хто просто заблукав. Сьогодні рівно три роки, після початку повномасштабної війни, сьогодні три роки, як український народ чинить опір та воює за свободу. Сьогодні хочеться трошки поговорити про те що бентежить мене, як автора й людину.

Якщо ви мене не знаєте, я Анітвела, пишу під псевдонімом вже не один рік. До 24 лютого, публікувала свої книги на платформі Літнет, мала певну аудиторію та відчувала себе там комфортно. А потім комусь прийшло в голову переламати мені життя, як й ще 41,5 мільйонам людей. Я ніколи не забуду почуті слова “Збирайся, почалась війна”. Кумедне саме те, що у ніч з 23 на 24 я лягла пізно через написання книги. Книги яку публікую вже не один рік, але все по порядку.

Після початку повномасштабного вторгнення я не писала рік. Просто не могла, колись збиралася через силу, але не могла. Перший рік став дуже важким для мене, як у життєвому плані, так і в письменницькому. На Літнет досі є книга яка далі стоїть в статусі “останнє оновлення 24 лютого”, саме вночі я опублікувала розділ і більше за три роки так і не опублікувала в ній ані літери.

Все змінилось неочікувано, коли на роботі почала помічати, що часто записую свої ідеї, думаю про життя незнайомих людей. Так з’явився мій перший повністю заповнений червоний блокнот. Через те що часу тоді майже не було навіть на банальне поспати, я почала писати розділи до книг у зошиті, а при нагоді переписувати на комп’ютерний аркуш.

Півтора року тому я вирішила перекласти свої книги на рідну мову, а після того, як зробила це - продовжила писати. Зараз я пишу дві повноцінні книги та короткий роман. Проте одна з книг пишеться вже не один рік. Якщо чесно мені дуже соромно перед читачами та соромно перед колегами. Знаю, що багато хто працює набагато більше й повноцінний роман завершують за два місяці, проте я не можу. Кожен розділ дається мені тяжко, хочеться кинути цю книгу та більше не торкатись її. Але я продовжую писати, повільно, так. Але декілька тисяч людей які зберегли цю книгу до бібліотеки чекають на продовження, хіба це не означає, що треба йти далі? Так, 24 лютого 2022 року зламало мене, але зламані кістки міцніші. Сьогодні я опублікувала нову главу до книги “Я твій власний Бос”, яку пишу вже не один рік й обіцяю собі, що допишу її.

Я автор, хоч і не мріяла про це з дитинства, але зараз знаю, що не бачу своє життя без книг, власних і не тільки. Я не дам війні забрати в мене мою любов до фантазій, віри в чудо й прагнення писати ті книги, які будуть подобатися мені. Я не дам війні забрати мою любов до творчості.

Сьогодні рівно три роки, як ми боремося за нашу свободу, хтось на фронті, хтось на роботі, а хтось як я у голові. Ми сильні, та колись настане мирне небо, тож не будемо здаватись!

Гарного вам мандрувань книжковими світами.

Ваша, Анітвела Кі