"Хлопець нахилився ближче, і щоку дівчини обдало його гарячим диханням. 

— Ти ж розумієш, що я можу дізнатися правду й без твоїх слів? 

Його голос став оксамитовим, майже гіпнотичним. 

— Тоді навіщо всі ці розпитування? — роздратовано кинула вона, задираючи підборіддя. 

— Бо мені подобається, коли ти так злишся, пташко, — усмішка, що з'явилась на його обличчі, була небезпечною. — Але це не все... є ще дещо. 

Аріна вдихнула, збираючись відповісти щось різке, але хлопець нахилився ще ближче. 

Його губи м’яко торкнулися її, теплі й вимогливі. Він ковзнув язиком по Арінених вустах, повільно розсуваючи їх, але не поспішаючи заглиблювати поцілунок

Аріна відчула, як у неї підкошуються ноги."