Вітаю! 

Хорошого завернення тижня, любі!!!

Запрошую до знижки на роман "Зефірка для брутального".

Уривок.

— Доброго дня!

Я здригаюся від потужного низького баса. Налякано відриваю очі від нового проєкту. Який з допомогою спонсорів зважуюся реалізувати. Мій погляд наштовхуються на високого, кремезного чоловіка у діловому костюмі. Його риси обличчя наче з каменю витесані, очі голубі-голубі, і чорний чуб, легка чорна щетина додає йому суворості. На шиї виблискує доволі широкий золотий ланцюжок. На руках персні. Я нервово ковтаю від такого споглядання. Серце пришвидшує свій хід. Мені лячно. Я ж навіть не чула як він увійшов у мій кабінет. Потрібно двері таки зачиняти.

— Добрий! — Невпевнено відповідаю, і так само питаю. — Чим можу бути корисною?

— Мені потрібна Гроза Мія Романівна. — Холодно заявляє незнайомець.

Я ж відчуваю, як холод проходиться по венах. Розумію, що візит цього велетня, це наслідок моєї відмови мерові.

— Це я. — Несміло зізнаюся, та підіймаюся з-за столу. Нервово поправляю довгу літню квітчасту сукню. Не можу впоратися зі своїм страхом, і вся тремчу.

Здоровань проходиться по мені поглядом згори вниз і навпаки, а тоді заглядає мені в очі своїми голубими великими очима. Хмикає та зверхньо кидає.

— Вчора до вас приходив наш шановний мер...

Не розумію чи, то питання, чи то уточнення.

— Приходив. І, що? — Намагаюся вдавати незворушність, в той час, як тремтіння у тілі тільки наростає.

— Він мав передати вам мої прохання. — Холодно нагадує чоловік.

— Він передав. — Фиркаю та відчуваю, як мій страх витісняє злість, що миттєво народжується у тілі. — Це приватна власність. Тож я звідси ні ногою. Зрештою ні книгарня, ні земля не продається.

Чоловік хмикає і єхидно всміхнувшись, суне до мене. Мені просто хочеться втекти, але змушую себе стояти на місці. А чоловік зупинившись в міліметрі, невдоволеним басом заявляє.

— Ягідко, ти приборкай свій гонор. На місці твоєї макулатурної лавки, має стояти розважальний центр. І він тут стоятиме. — У голосі чоловіка, чується впевненість та погроза.

— Тільки через мій труп. — Мій страх моментально випаровується. Адже моя книгарня це єдиний мій дохід. Ця книгарня мені дісталася у спадок від покійного дідуся. І я налаштована рішуче.

— Це не проблема. Організуємо. — Байдуже кидає велетень.

Я на такий закид підіймаю погляд, і з ненавистю дивлюся в його очі.

— Тільки спробуй! — Розлючено шиплю йому в обличчя.

— І, що ж ти зробиш? — З неприхованою насмішкою допитується чолов’яга. — Що? Мер на моїй стороні, зрештою закон також...

Читати далі...

Приємного читання!