Мирної ночі, любі!!!

Запрошую до нового розділу, роману, " Навіжена".

Уривок.

— Платоне, припини! Ні за ким я не страждаю. Просто хочу бути одна. Це зрозуміло? — відверто заглядаю в очі чоловіка в надії, що до нього таки дійде.

— Не зрозуміло. — відмахується професор. — Ти себе в дзеркало бачила? Така красуня, як ти, повинна бути у парі. Бо бути одній, то гріх.

В душі видихаю, і невдоволено фиркаю.

— Тоді, я обираю бути грішною.

— Діано...

— Платоне, дякую за квіти, але я з тобою нікуди не поїду.

— Ось так! Та я потратився. Я ж міг колегу по роботі запросити. А через тебе...

— Платоне, ще не пізно! — перебиваю чоловіка. Віддаю йому маленький букет, і підійшовши до дверей, прочиняю їх, вказуючи рукою на вихід. — Поквапся.

Чоловік оглянувшись, з хвилину дивиться на мене, а тоді рушає з місця озлоблено обурюючись.

— Та ти лише красива картинка. Бо в середині пуста та бездушна. Думаєш ти комусь потрібна? — зупинившись поруч, шипить мені в обличчя.

— Платоне, забирайся, якщо не хочеш піти звідси з розмальованим обличчям...

— Хамка! — гарчить чоловік та йде з мого кабінету, гримнувши дверима...

Навіжена...

А також запрошую до літньої романтичної історії, " Мажорка із села".

Уривок.

— Одним словом, дитино... Думаю, ти розумієш, з ким мала справу. — тато замовкає на кілька секунд. А після короткої паузи здавлено продовжує. — Виявляється, наречена Давида у відрядження їздила, от він і вирішив приїхати сюди. А тут ти...

У кабінеті повисає чергова важка пауза. Я часто кліпаю. Не можу повірити, що це правда. Закохане серце, все ще сподівається, що це наклеп, але пекельний біль, вже пече душу.

— Я гадав люди заздрять, та й верзуть дурниці. Та на жаль, це підтвердив Володимир, брат нашого Івана. Він написав заяву на звільнення та пішов від Давида. Сьогодні до мене на роботу просився...

Я відчуваю, як кров у скроні пульсує. Не віриться, що я безмозка дурепа, яка двічі наступила на ті ж граблі. Виходить, що життя мене нічого не вчить. Біль стискає кожну нервову клітину у тілі, але плакати не можу.

— Вибач, донечко, що мені довелося розповісти тобі таку гидоту. Здавалося, хороший, нормальний чоловік, та виявилося... Прости, дитино!

— Все добре, тату! — здавлено вимовляю, бо ж навіть говорити важко. — Я впораюся. Не вперше...

Мажорка із села...

Приємного читання!!!