Коли закриваю очі – він… про особисте...

Я ніколи не думала, що одне почуття може бути таким захопливим і водночас таким ніжним. Закоханість. Це щось більше, ніж просто симпатія. Це коли світ навколо трохи втрачає свої образи, бо всі ваші думки займає одна людина.

Є він. Особливий. Я не знаю, що він відчуває до мене, не можу бути впевнена, чи ловити своє слово так само, як я ловлю кожне його повідомлення. Але одне я знаю точно – його карі очі не йдуть з моїх думок. Вони глибокі, теплі, мов осіннє листя, що грає на сонці. Він добрий, сміливий, лагідний. У нього є той внутрішній вогонь, який притягує і не дає відпустити.

Ми переписуємося щодня, і ці розмови – ніби маленькі ниточки, що зшивають наші світи докупи. Він жартує, розповідає про свій день, коли ділиться думками, що зачіпають мене глибше, ніж він, мабуть, може уявити. А потім я закриваю очі – і переді мною з'являються всі ті моменти, які мені так дорогі, і зберігаються у моїй пам'яті.

Закоханість – це солодкий біль. Це коли серце стискається, якщо знаєш, що у нього важкий день, що йому складно, що хочеться просто підійти, торкнутися руками, обійняти, сказати: "Я тут, ти не один." Але не можна. Бо між нами кілометри. Бо є тисяча причин, через які цього не зробити.

Проте навіть відстань не здатна змусити мене почуватися менш закоханою. Коли я закриваю очі – він. Коли засинаю – думаю про ноьго

Це прекрасне відчуття. Хоч і трохи лякає. Бо ти не знаєш, чи воно взаємне, але навіть без цього ти вже щаслива. Бо це той самий момент, коли любов існує просто тому, що вона є. Без пояснень, без умов, без очікувань.

І ось маленький секрет… У Луки з "Рудика" є частинка цієї людини. В його рішучості, в його погляді, в його мовчазних, але красномовних моментах. А також і у зовнішності. Кучері, зріст. І сама назва книги говорить вже щось важливе. 

Хто знає, може, цей персонаж стане моїм способом, щоб трохи зберегти ті почуття, які я зараз відчуваю?