Хочу запросити Вас, до своєї книги. В якій подорожі в минуле, майже звичайна справа, для нашої героїні. Історія приправлена цікавими історичними фактами. Прибиральниця, або сім секунд по...

А ось, кілька уривочків.

– Про що думаєш?

– Про те, якими ж жахливими будуть наступні двадцять років. – без запинки, відповіла я.

Його брови зійшлись до переносиці.

– І чому жахливими? – запитав він, якось занадто тихо.

– Бо вдавати закохану в тебе, це дуже важко. При тому, що ти раніше ворогував зі мною. – відповіла я.

– Я ворогував? – здивовано запитав він.

– А хіба ні? Завжди мов павич, розпушував хвоста, та пер напролом. – промовила я.

– То он, як для тебе це виглядало. – з сумом, промовив він.

2.

– Боже. – промовив він, та тяжко видохнув. – Ми поводимось, як справжня сучасна пара, що в шлюбі.

– Це як? – зацікавилась я.

– Сваримось, та не можемо найти компромісу. По інформації, що я читав, так жили 85 % населення, того часу. – відповів він.

– А навіщо вони одружувались, якщо ненавидять один-одного? – не розуміючи, запитала я.

Він поглянув на мене, та в його очах пробіг сум, але це було лиш на мить, тому я подумала, що мені здалося.

– Я не знаю цього Валентино, не знаю. – відповів він.

– Дивні люди, одружуватись, та не кохати, навіщо, варварство якесь. – промовила я, та підійшла до дверей. – Ну то що, ти йдеш, водій – механік?

– За тобою, хоч на край світу. – відповів він.

– А це тут до чого? – запитала я.

– В них, прийнято так казати. МІСІЯ. – відповів він, та покинув кімнату.

– Божевільний. – прошепотіла я, собі під ніс.

Наші герої:

Валентина.

Дамір.