Нова книга. “спокуса темряви”

Починаю викладати нову історію. Це буде любовний роман, у якому всього два головні герої, а не як у мене зазвичай)

Тут залишаю естетику та кілька маленьких спойлерів. Буду дуже вдячна за вашу підтримку.

***

– Мені теж подобається, коли ти тут, – відповів Іван з легкою усмішкою. – Переодягнешся? Чи ти не проти лежати переді мною без спідниці? 

Поліна різко піднялася на лікті й побачила, що він не жартує.

– Давай, – вона схопила футболку з його рук. – Допоможи мені не впасти, бо у тебе тут двоє дверей.

– Взагалі-то чотири, – Іван простягнув їй долоню. – Можу понести.

– Хочу сама! – Поліна раптом впала в його обійми, потім притулилася носом до його шиї й вдихнула глибше. – Ти так класно пахнеш, – прошепотіла вона, вдихаючи його запах. – Я ж усе не винюхаю? Завтра ти так само класно пахнутимеш?

– Перевіриш завтра? – запитав Іван, дивлячись їй в очі.

– Якщо не забуду, – посміхнулася Поліна.

– Сподіваюся, забудеш. Ходімо.

***

– Господи, забери мене, але поверни її! – ридав тато, дивлячись у стелю. – Давай поміняємося?! Чому саме вона? За що? Ти мене чуєш? – звертався він до Бога. – Чому ти забираєш найкращих?! Тебе не існує, чорт би тебе побрав! Інакше ти б не дозволив моїй дитині піти! Віддай її мені! Вона ж не потрібна тобі!

Того дня помер і батько. Морально. Фізично він ще був тут, але його душа лежала поруч із донечкою, чекаючи на похорон.

***  

– Це погана ідея, – холодно сказав Іван, спираючись спиною на холодильник. – Твій брат розповідав мені, що твоя мама думає про наше спілкування, про мою родину, про мене особисто. І я з нею повністю згоден – я дурна компанія. Чорт забирай, я постійно відчуваю провину за те, що спілкуюся з тобою. Мене всі обходили стороною – і правильно робили. Мати втекла, за сестрою не встежили, батько ..., тепер ще й брат – наркоман! Що далі? Що буде зі мною? Не вірю, що я виріс нормальним.

***  

(десятирічні дівчата)

– От би ви з ним одружилися, – мрійливо промовила Уляна. – Ми б стали сестрами.

– Мені здається, це не так працює, – засміялася подруга. – Але звучить непогано, я б жила тут, і ми бачилися б набагато частіше.

– Давай у весілля пограємо? Ми вас одружимо, і ти зможеш залишитися тут із ночівлею!

– Ти що?! – Поліна підскочила на місці. – Тихо! Не треба! Та й взагалі, я ще маленька для Вані, а його подружки вже мають груди та фарбують вії. 

– Ще й чекати доведеться, – Уляна закинула в рот льодяник, а іншу цукерку кинула подрузі. – Ну, добре, почекаємо, поки й у тебе груди виростуть.