Рене поспішала коридором Академії Срібного Ока, стискаючи в руках книги та зошит із записами. Сьогодні вона запізнювалася на пару з хімії перевертнів – один із найбільш непередбачуваних і небезпечних предметів. Від цього уроку пахло сіркою, зіллям і потенційними катастрофами, бо якщо хтось допустив помилку в розрахунках, клас наповнювався вибухами або токсичними випарами. 

— Ідеально, — пробурмотіла Рене, коли хтось зачепив її, і її зошит мало не випав із рук. Вона швидко підняла його й прискорила крок, поки не добігла до дверей лабораторії. Перед входом стояв Алан. Його погляд був, як завжди, оцінювальним і трохи насмішкуватим, а поряд із ним стояла Асмін, схрестивши руки на грудях.

— З’явилася, — саркастично кинула Асмін, проводжаючи її поглядом.

Рене проігнорувала її й прошмигнула всередину, сподіваючись, що професор ще не почав.

У кімнаті панував легкий хаос. Студенти розставляли колби, реторти та банки з підозрілою рідиною. 

— О, міс Лайтвуд, як приємно бачити вас нарешті на уроці, — саркастичний тоном сказав професор Ервін, — Я вже почав думати, що ви відкрили власну алхімічну лабораторію, якщо дозволяєте собі такі затримки.

Рене стиснула зуби, примусово всміхнулася й швидко зайняла місце.