Цікаве питання яке стояло в мене протягом написання книги. Моя історія доволі жорстока з великою кількостью моментів, де в реальної людини могло б зупинитися сердце від страху. Мати я люблю, в залежності від контексту та світу, в якому розвертаються події. Почути мати від аристократки дивніш, ніж від звичайної "дитини вулиць" у сетінгу майбутнього. Але все ж таки використовувати їх потрібно обережно. Я не люблю моменти, де герої переводять подих коли їм мало не відризали пів тіла та моменти, коли у персонажа йдуть мати-перемати один на одному просто тому, що від споткнувся( Звісно, в залежності від концепту персонажа) 

Але де та сама золота середина? Як зробити нецензурну лексику умісною у діалогу і в яких моментах її варто уникати? 

На це питання я сама не можу дати відповідь, у моєму світі мати можно було почути лише в думках головної героїні та в критичні моменти, а тоді коли вона стала королевую вони зникли зовсім, навіть із її думок.

Але скоро буде писатися інша книга, де головна героїня не відноситься до аристократії зовсім, то ж як бути?